Вікторія Нестеренко

«У Каразінському з тобою розмовляють, як з дорослим»
У рубриці #обличчяКаразінського поспілкувалися з Вікторією Нестеренко — викладачкою Кафедра українознавства ХНУ імені В. Н. Каразіна філософського факультету та головою правління Благодійний фонд «Трохи вогню». Чим допомагає спів у церковному хорі, де знайти ресурси благодійному фонду та любов до ХТЗ. Про все це в інтерв’ю.

Ви займаєтеся історією, урбаністикою, музикою, благодійністю, а також викладацькою діяльністю. Що з цього драйвить вас найбільше?

Насправді — все. Найголовніше, у кожній з цих сфер мене приваблює спілкування з людьми із різним досвідом. Не можу сказати, що відчуваю багатовекторність, бо вся моя діяльність про одне й те саме — про історію України та проєкти, що сприяють розбудові громадянського українського суспільства. Те, що в Каразінському я викладаю в теорії, у проєктах відчуваю на практиці. Це допомагає давати студентам адекватні знання.

Як ви прийшли до історії та урбаністики?

Десь з класу восьмого я розуміла, що хочу вступати саме на факультет історії. Про всяк випадок також подала документи на соціологічний, бо, побувавши в Каразінському, зрозуміла, що хочу навчатися тільки тут. Передовсім хотіла стати вчителькою. Десь на другому курсі в мене сталася така криза, роздуми... Я не знала, куди хочу рухатись, але в мене були хороші друзі, які затягнули мене в науку. Почала в цьому копирсатися, загалом досліджувала харківське дворянство: як воно формувалося, перетворювалося на елітарний провладний стан. І хоча це дійсно була цікава тема, проте я не знала, куди рухатися далі. На п’ятому курсі я потрапила на кафедру українознавства філософського факультету лаборанткою. Тоді, познайомившись ближче з Дмитром Чорним, я зрозуміла, що мені подобається працювати під його керівництвом і я, як і він, захоплююсь містами. Коли він сказав, що буде відкрито урбаністичну спеціальність, я одразу захопилася цією темою.

Чим вас закохав Каразінський?

У мене бабуся та мама закінчили Каразінський, тож мене приваблювала ця династійність. Коли я зайшла в університет — відчула атмосферу науки. В інших вишах атмосфера нагадувала 11-й клас школи. Я зрозуміла, що тільки тут відчуваю себе як у справжньому університеті. Напевно, також вплинуло те, що я ходила до Каразінського на підкурси, де навчала нас прекрасна викладачка Вікторія Іващенко. Мені дуже подобався цей стиль, коли з тобою розмовляють, як з дорослим. Це взагалі клас. Коли вже потім я вчилася і розмовляла з друзями з інших університетів, вони дуже здивували мене, бо їм казали: «Будете погано вчитися — викличемо батьків у деканат». Або ще якісь такі штуки. Це вже дорослі люди, ну як так?

Як давно у вашому житті з’явилась благодійність?

Це цікава історія. На другому курсі ми з друзями пішли на спектакль театру «Тимур». Цей проєкт з’явився ще наприкінці радянського періоду. Ідея була наступна: збирати складних підлітків, дітей з інвалідністю і завдяки театральному мистецтву допомагати їм соціалізуватися. Ми вийшли після спектаклю, умилися сльозами, прийшли в деканат історичного факультету й сказали, що хочемо робити добро. Нам порадили поїхати в дитячий будинок і допомогли все організувати. І так склалося, що ми потоваришували з цими дітьми. Я зрозуміла, що вони мають усе з матеріальної точки зору, але ніхто не займається їхнім освітнім та творчим розвитком. Почали з’являтися різні проєкти, хтось мені підкидав гранти, тренінги, також дуже посприяла всьому цьому процесу стипендія Пінчука. Далі зібралась непогана стартова команда. У 2016 році ми вже дійшли до того, що зареєстрували благодійний фонд, тепер це вже центр творчості та науки для сиріт та дітей з малозабезпечених родин на 60 учнів. За 5 років у нас уже понад 100 випускників.

Ви голова правління у благодійному фонді «Трохи вогню». Які ваші головні завдання?

Моє найперше завдання, яке мене вже навіть трошки гнітить, це — фандрейзинг. Якщо не збирати грошей, нічого працювати не буде. Але просто так гроші не збираються: потрібна стратегія, треба розуміти, чим ви займаєтесь, куди ви йдете, є багато питань, пов’язаних з виховною роботою. Постійно цим займаюсь. Моя робота полягає в тому, що я маю розуміти, як працює вся система, постійно її лагодити й «заливати в неї пальне», щоб вона добре працювала.

Де шукати фінанси людині, яка має ідею для проєкту або хоче розвивати благодійний фонд?

Я зараз висловлю непопулярну думку, тому що всі одразу кажуть: «Йди на ГУРТ, шукай там гранти». Але я думаю, що вже поступово відходить ера грантів. По-перше, змінився вектор і благодійники більше жертвують зараз на COVID–1919, далі будуть жертвувати в менш забезпечені країни, ніж Україна.. Я сподіваюсь: нових військових конфліктів у нас не буде, тож і нових грантових потоків у нас теж не буде. Проте після 2014 року в нас дуже добре розвивається локальна благодійність, коли люди просто дають по 50–100 гривень на якісь проєкти. Мені здається, у цьому сила. Коли ти залежиш від одного гранту чи двох-трьох меценатів, це тебе дуже сильно обмежує: один меценат «відвалився» — розвалилася половина проєкту. Але якщо ти зміг побудувати велику мережу підтримки, вона тебе триматиме дуже довго. Тому на самому старті треба просто почати писати у фейсбуці та в інших мережах про свою ідею.

Що для вас означає слово «благодійність»?

Змінювати світ на краще. Мене дуже приваблює ідея з юдаїзму. Не сама її вигадала — у нас є чудовий викладач Михайло Шильман з філософського. Ще на другому курсі на занятті з релігієзнавства він нам пояснював: євреї вважають, що світ зламано, але Бог їм дав святе письмо, у якому написано, яким світ має бути насправді. Їхнє завдання — лагодити цей світ. Для мене це є сутністю благодійності.

Ви пишете в соцмережах, що викладацька діяльність та благодійність займає майже весь ваш час. Які ви можете дати поради з тайм-менеджменту?

Найголовніша порада: приходьте на мій міжфак з тайм-менеджменту (сміється). Насправді я б порадила почати з ведення щоденника. І бажано не в замітках у телефоні, а в паперовому вигляді. Можливо, я людина старої школи, але як на мене, це якось загартовує, допомагає впорядкувати всі свої думки. І кілька книжечок з цієї теми можна прочитати, щоб дізнатися, у якому напрямі рухатись. Є одна книга, що я дуже люблю — «Прокрастинація» (Джейн Б. Бурка, Ленора М. Юен). До цього я думала, що прокрастинація — це щось на кшталт поганої звички, але з цієї книги я дізналась, що це хвороба, яку треба лікувати.

Що вам допомагає не вигорати від такої кількості занять?

По-перше, у мене є правила. Якщо ж я їх порушую, мені стає погано. Перше правило: треба мати мінімум один вихідний на тиждень. У цей день кажу всім, що дуже-дуже зайнята, але не виходжу ні на які зустрічі. У такі дні я просто вдома: готую якусь смачну їжу або гуляю. Також допомагає прибирання. Друге правило для мене: спати мінімум 8 годин на день. Краще 9. А можна і 10! В ідеалі треба прокидатися без будильника. Якщо я нормально відпочила, у мене мозок потім дуже швидко працює, обробляє всю інформацію. Якщо я не відпочила — день пропав.

Ви співаєте у церковному хорі?

Річ у тому, що я християнка. Відвідую протестантську церкву вже багато-багато років, і музика завжди для мене була моральною розрадою. Я закінчила музичну школу, сама навчилася грати на гітарі, періодично відвідую заняття з вокалу. Не можу сказати, що в мене якісь таланти чи ще щось — мене ніколи не тягнуло виступати на концертах. Цієї осені так сталося, що в нас у церкві нікому було співати, тому пастор запропонував мені. Я спочатку відмовлялася, а потім подумала: «Чому я відмовляюся? Це прикольно». І ось тепер щонеділі я співаю в церкві. Цього я від себе точно не очікувала.

Якою ви були у дитинстві?

Я дуже багато фантазувала. Мені не вистачало спілкування з друзями. Взагалі дитинство було для мене таким обмеженим періодом. У мене не залишилося жодного товариша зі шкільних років, просто тому, що не знаходився цей match. Коли я потрапила в університет і знайшла дуже класних людей, у мене з’явилося багато спілкування. Нещодавно на БУРчику (Будуємо Україну Разом) мене запитали, якою була моя дитяча мрія. І єдине, що я згадала, — це мрія організувати підлітковий клуб. Якраз те, що я зараз і роблю.

Які поради ви можете дати студентам, які хочуть робити щось для суспільства, але не знають, куди піти?

У нас зараз величезна кількість реально крутих ініціатив. Деякі з них пов’язані з університетом. Можна почати з СНТ або студради. Вони дають певні можливості та найголовніше — знайомства. Також раджу почитати про благодійні фонди, які є в Харкові. Наприклад, нам у «Трохи вогню» періодично потрібні волонтери на концертах або для наставницької діяльності з дітьми. Дуже класна й сильна волонтерська тусовка — Будуємо Україну Разом. І мені здається, обов’язково взяти участь хоча б в одному їхньому заході, тому що вони реально класні. Також можна звернутись в Zero Waste Hub — вони теж потребують волонтерів, які займаються сортуванням. Друга порада — знайти собі ментора.

Що вам подобається в сучасній молоді?

Мені подобається вогонь. Коли я не бачу його в молодих людях, мені хочеться сказати: «Агов! Вам 16–17 років, нумо, рухайтеся!» Мене надихає відкритість молоді: багато хто з них може дозволити собі поїхати автостопом або полетіти лоукостом закордон.

У вас є мрія?

Мрію, щоб наш фонд розвивався, відкривалися філіали по Харківській області. Мрію, щоб на Урбаністичні студії ми набирали багато студентів і випускники були міськими спеціалістами та змінювали Харків.

Запитання для харків’янки та урбаніста: яке ваше улюблене місце в Харкові?

У різних місцях мене приваблює різне. Наприклад, я дуже люблю гуляти на ХТЗ: ця архітектура помпезна, більш-менш спланована, легенди цього району... Також мені дуже подобається набережна, взагалі річки — моє місце сили. Дуже подобається задержпром’я.

Який ваш девіз?

Людям не потрібна жалість. Їм потрібно трохи вогню.

Що для вас Каразінський у трьох словах?

Натхнення. Розвиток. Можливості.