Марія Мезенцева

#ОбличчяКаразінського: депутатка Верховної Ради України, випускниця Каразінського університету Марія Мезенцева

У межах нашої рубрики #обличчякаразінського ми зустрілися з випускницею факультету міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу Каразінського університету 2011 року, народною депутаткою Верховної Ради України, заступницею голови Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом Марією Мезенцевою. Поговорили про освіту, студентські роки, важливість стажувань та академічних студентських обмінів, життя на карантині та роботу.

«Я вважаю, що Каразінський — це історія й „кит“ нашої української освіти. Це неймовірна кількість талановитих вчених, 215 років академічної роботи. Коли ти кажеш „Каразінський університет“, то це цінують усюди в Україні, про нього знають усі!»

Про роботу в Комітеті Верховної Ради з питань інтеграції України з ЄС

Ми розглядаємо всі проєкти законів України на відповідність праву ЄС та Угоді про асоціацію з ЄС. Вони стосуються актуальних для всіх питань: від якості повітря, яким ми дихаємо, води, яку ми п’ємо, якості харчової та продовольчої продукції до виходу на найбільший ринок у світі — Європейський Союз, — енергоефективності, а також освітніх програм, розбудови інфраструктури, справедливої конкуренції, гендерної політики й іншого. Також комітет цікавий тим, що ми заслуховуємо різних осіб з уряду України, громадських організацій тощо, які відповідальні за європейську інтеграцію. Час від часу ми зустрічаємося з іноземними делегаціями з Європейського парламенту та інших міжнародних інституцій.

Про членство в делегації України в Парламентській асамблеї Ради Європи

Делегації до ПАРЄ визначаються квотою кожної держави-члена. Від України обирають 12 членів делегації та 12 їхніх заступників. Члени делегації в ПАРЄ входять до п’яти фракцій. Я входжу до фракції Європейської народної партії. Також я працюю в Комітеті з питань мігрантів, біженців, внутрішньо переміщених осіб. Ми працюємо над текстами резолюцій та обговорюємо питання спільного інтересу.

Про роботу в окрузі № 168 Шевченківського району міста Харкова

Щомісяця один тиждень виділяється для роботи в окрузі. Я приїжджаю у свій округ, проводжу зустрічі з виборцями, органами місцевої влади, отримую звернення від громадян, які одразу ж віддаю своїм помічникам для опрацювання. Також постійно знаходжуся в комунікації через телефон, електронну пошту та соціальні мережі. Один раз на рік народний депутат України подає звіт про свою діяльність.

Як би ви обґрунтували собі 16-річній, навіщо потрібна вища освіта?

Я би сказала, що це самовиховання. У мене ніколи не виникало думки, що, можливо, я не вступатиму до університету. Я думала: а що я буду ще робити? Для мене навчання було природним процесом. Але зараз на дружніх лекціях для 16- та 17-річних хлопців і дівчат я завжди кажу, що, якщо ви ще не визначилися, можна взяти рік перерви та поїхати, наприклад, на програму «Молодіжний делегат України до ООН» або волонтерити в Італії й паралельно вивчати мови. Це як поштовх, щоб знайти себе та розвинути додаткові навички, але ніяк не для того, щоб не навчатися.

Чому саме Каразінський?

У дитинстві я мріяла стати лікарем: спочатку фармацевтом, потім лікарем-ортодонтом. Але коли почала готуватися до вступу у Фармацевтичну академію, то зрозуміла, що мені ближче міжнародні відносини та дипломатія. Каразіна сталося зі мною зненацька, адже перший курс я навчалася в Інституті сходознавства (філія від Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Але через викладачів, які постійно змінювалися, я вирішила скласти іспити й перейти на другий курс факультету міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу в Каразінському. Навчалася за контрактом, а на магістратурі вже потрапила на бюджет.

Про улюблені дисципліни на факультеті МЕВ та ТБ

Мені дуже подобалися економічні напрями, зокрема міжнародні фінанси, міжнародне право і, звісно, дипломатія. У нас завжди було так: якщо ти вчишся, то ти все сам зможеш скласти — жодного тиску. На факультеті завжди був високий рівень довіри та здорова комунікація: ми постійно спілкувалися з викладачами й деканом. Я ще й була старостою групи, і коли виникали якісь питання, ми, студенти, збиралися разом та йшли до нашого декана Вадима Ігоревича Сідорова. Я впевнена, що він буде дивитися десь згори на розвиток факультету та пишатися ним.

Чи треба взагалі вступати на магістратуру?

Якщо є така можливість, то так. Це не буде зайвим. Адже потім важче вирішити продовжувати навчання, коли ти працюєш та думаєш, чи потрібно воно тобі. Можна робити це й за кордоном, адже є багато безкоштовних програм. Я вірю в те, що університет можна закінчити самостійно, без корупції. І якщо керівний склад факультету бачить, що ти старанно вчишся, то він буде, навпаки, допомагати. Я хочу, щоб ті, хто читатиме це інтерв’ю зрозуміли, що треба навчатися максимально. Формальна освіта повинна бути, а додаткові знання, навички можна отримати в межах неформальної освіти. Зараз навчатися стає легше, доступніше, так не було навіть у часи мого студентства.

Про навчання в Англії та «життя в бібліотеці»

Я навчалася у Кентському університеті (Велика Британія), де здобула ступінь магістра за спеціальністю «Міжнародні відносини та міжнародне право». Просто за рейтингами політичних шкіл міжнародного напряму дипломатії найбільш топові відповідні ЗВО зосереджені в Англії. І якщо навчатися англійською мовою, то треба їхати до англомовної країни. Там у мене була стипендія на проживання, а навчання було платним. Я працювала: викладала російську й інколи українську мови британцям. Я жила в студентському містечку Кентербері, де не відволікалася ні на що. У нас там навіть був жарт, що можна було не платити за оренду житла, а жити в бібліотеці, бо я реально звідти не виходила! Написати перше есе, довго готуватися, пройти антиплагіат. Я так стресувала, що коли отримала свої 67 балів зі 100 (така ж кількість була й у носіїв англійської), то подумала, що це непогано й треба рухатися далі.

Про знання іноземних мов

Я знаю десь п’ять мов: англійську, польську, німецьку (робоча, але більше англійську використовую), базову французьку, китайську. Останню треба ще практикувати, бо писемність потроху забуваю. А ще я дуже пишаюся нашою українською делегацією Ради Європи, яка вся англомовна, й найсильніші промови ми робимо саме англійською, на відміну від деяких наших колег з інших країн. І дуже високий рівень викладання англійської був у мене саме на факультеті МЕВ та ТБ. Я навіть досі використовую всі ці «позначки» з теорії та практики перекладу! У мого викладача був дуже жорсткий, але дієвий підхід. Я пишаюся, що в нього навчалася. Це дуже допомогло увійти в академічне життя Англії. Школа іноземних мов у Каразінському взагалі є однією з найсильніших у країні. І дуже допомогло, що диплом у нас подвійний (я ще є референтом-перекладачем). Мені це стало в пригоді багато разів, особливо коли доводилося робити синхронний переклад.

Про мистецтво дипломатії та складні переговори

Я намагаюся знаходити точки дотику і спільні інтереси. Якщо це адекватна пропозиція для подальшого втілення, то ми можемо її обговорювати. Буває так, що це взагалі неможливо через різні ідеологічні переконання. Іноді розумієш, що краще відкласти дискусію, взяти паузу. У певних моментах важко бути дипломатичним, враховуючи, що в нас багато питань, де є дотичність до війни, але де повинна бути максимальна дипломатія. Тут треба керуватися тим, що ми не можемо зраджувати інтересам держави та віддавати хоч сантиметр землі ворогам.

Про вплив карантину

З одного боку, карантин покращив життя і зміг показати, наскільки держава залежить від небайдужих українців, волонтерів. Війна, яка почалася у 2014 році, продовжується на фронті, але вже медичному. Як громадський діяч у минулому й військовий волонтер зараз я розумію, що медичний фронт наразі потребує набагато більше допомоги як з боку держави, так й активної частини суспільства. Крім цього, я зрозуміла свою додаткову відповідальність. Від офіційного початку карантину я одна з перших носила маску, читала та аналізувала інформацію з-за кордону, але всі ставилися до цього так, ніби це «велика змова» держав, які конкурують між собою. Карантин дуже змінив життя, і ми вже розуміємо, що живемо в інші часи: крокує вперед диджиталізація і, як мені здається, на карантині встигаємо більше.

Освіта онлайн: за чи проти?

Я за диджиталізовані процеси в освіті, і ми до цього йдемо. Але студентам, може, під час карантину не вистачати персонального контакту з викладачем, коли можна у когось щось уточнити, перепитати. Хотілося би, щоб було більше інтерактиву.

Що найкращого в роботі депутата?

Це робота з людьми, намагання допомогти тим, хто цього потребує. Дуже часто ми засмучуємося, що в нас є якісь перешкоди в кар’єрі, в родині, але коли ти розумієш, скільки людей звертається до тебе з проблемами здоров’я, дітей, ти знаєш, що багато чого, на що ти жалієшся, навіть не варте уваги.

"Plug out" або як відпочивати

Нещодавно в нашій родині з’явився собака Бонд, і він мій справжній антистрес. Він у нас дуже кумедний, і я його часто беру на прогулянки. Я завжди кажу, що Бонд не тварина, а людина: він відчуває, коли ти сумний, коли веселий. Ще мені дуже допомагає спорт: навіть коли зали зачинені, все це можна робити вдома. Я от собі різних гумок для фітнесу купила та займаюся через інстаграм, фейсбук, ютуб. Спорт дуже рятує, він дає можливість просто зробити "plug out" (англ. — «вимкнення»), вимкнутися від процесу на 30 хвилин і далі продовжувати. Інколи входиш у такий стан, що якщо б не помічники, то тобі здається, що ти зараз просто згориш. І треба розуміти, коли ці точки кипіння й вигорання відбуваються. У Києві відпочивати не вдається, бо там пленарний тиждень роботи завантажений максимально — зустрічі з ранку до вечора.

Бліц

Україна чи Велика Британія? Україна.

Харків або Київ? Харків, безсумнівно.

Через 15 років я, можливо, очільниця МЗС.

Понад усе на світі я люблю... у своїх листівках я писала, що черешню. Насправді насамперед я люблю свою родину.

Якби я мала суперсилу, це було б переміщення в просторі, мати сестру-близнюка або клона. Може, інженерія цього досягне. Хотілося б одночасно вміти розв’язувати кілька питань!

Я більше ніколи не буду казати, що з політикою кінець. Після закінчення каденції в міській раді я казала, що не буду балотуватися, але політика виявилася для мене наркотиком у хорошому сенсі. І доки вона є, треба працювати. І, як би це популістично не звучало, але політик не повинен думати про інші інтереси, ніж людські — своїх виборців та громадян. Ми підзвітні та зовсім не належимо собі. Я ніколи не буду казати, що з політикою все, кінець.

Я починаю свій день зі склянки води та індійської суміші для імунітету чаванпраш.

Не виходжу за трибуну Верховної ради без підготовленого спічу.

Головне досягнення в житті, мабуть, ще не сталося.

Хоча б раз у житті треба виїхати зі свого села, міста, зі своєї країни і зрозуміти, який чудовий у нас світ, і ще більше полюбити своє рідне місто, село чи країну.

Три речі, які обов’язково треба зробити кожному студенту в університеті: пройти стажування (неважливо де — хоч у супермаркеті чи офісі), поїхати за обміном в іншу країну, вивчати мови.

Каразінський для мене в трьох словах: колектив суперпедагогів, класні студенти, з якими ти ніби сім’я, а також свобода вибору.