Анатолій Загородній

«Каразінський — приклад нашої незламності!»

З нагоди ювілею альма-матер, у рубриці #обличчяКаразінського — інтерв’ю з головою Наглядової ради Каразінського університету, президентом Національної академії наук України, академіком, випускником радіофізичного факультету Каразінського університету 1972 року Анатолієм Загороднім.

Пане Анатолію, чим, на вашу думку, може пишатися Харківський університет імені В. Н. Каразіна за свою 220-річну історію?

Передусім дозвольте привітати колектив славетного Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна з 220-річчям від дня його заснування та побажати всім каразінцям подальших успіхів, добра, миру й нашої Перемоги. У лиху годину війни нам випало зустрічати цю річницю. Сьогодні наукові установи та університети працюють у надскладних умовах. І одним з тих, кому найтяжче, є Каразінський університет, який зазнав жахливих руйнувань, втратив багатьох викладачів і студентів. Але університет вистояв і працює, зберігає відомі наукові школи й традиції просвітництва, чим втілює нашу незламність. І це лише одне з того, чим може пишатися університет.

А ще він може пишатися одним з найвищих у країні фаховим рівнем своїх випускників, багаторічними традиціями успішного поєднання освіти й науки, блискучими викладачами та всесвітньо відомими науковцями, які працювали й виховували наукову та освітянську еліту нації в стінах університету. Каразінський має всі підстави пишатися досягненнями своїх випускників і науковців, які збагатили науку видатними досягненням і імена яких вписані золотими літерами в історію освіти й науки. І так було від самого початку, від дня відкриття університету і до сьогодні. Неможливо навіть перерахувати всі ті видатні постаті, чиє життя і творчість пов’язані з нашою альма-матер. Досить сказати, що імена вихованців університету увічнені в географічних назвах, назвах космічних об’єктів, рослин і мінералів, законів і формул.

Не менше поваги викликають і ті високі позиції, які університет посідає в численних міжнародних і українських рейтингах закладів вищої освіти.

Ще одна сильна сторона нашого університету (і цим теж варто пишатися) — це створення всіх умов для успішного навчання студентів і їхнього гармонійного розвитку: від найвищої якості навчального процесу до соціальної інфраструктури та культурного дозвілля. Згадаймо лише центр сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр», художню галерею імені Генріха Семирадського, ЛандауЦентр та три музеї).

І, звісно, університет по праву пишається своїми героями — студентами та викладачами, які зі зброєю в руках захищають незалежність України. Слава нашим захисникам! Вічна слава і вічна пам’ять полеглим!

Розкажіть про ваш шлях? Чи маєте формулу успіху?

Я розпочав навчання на факультеті радіофізики та електроніки Харківського інституту радіоелектроніки у 1967 році. 1971 року був переведений на радіофізичний факультет Харківського державного університету, чого давно прагнув. Після закінчення університету був направлений до Інституту теоретичної фізики АН УРСР (нині Інститут теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова Національної академії наук України) як стажист-дослідник. Був аспірантом, молодшим науковим співробітником, вченим секретарем та заступником директора з наукової роботи цього інституту. Від 2003 року до 2024 року мав честь бути директором ІТФ імені М. М. Боголюбова НАН України. Сьогодні радник при дирекції цього інституту за сумісництвом.

Від 2009 року поєдную свою діяльність в інституті з роботою в Президії НАН України (2009–2011 роки — головний вчений секретар, 2011–2020 роки — віцепрезидент, від 2020 року — президент НАН України). Кандидатську дисертацію виконав під керівництвом доктора фізико-математичних наук, професора Якименка Івана Петровича, який теж є вихованцем Харківського державного університету. Він же був і науковим консультантом моєї докторської дисертації. Завдячую Івану Петровичу і життєвою школою і, головне, прищепленням мені щирого захоплення наукою та усвідомленням дуже простої, але вкрай важливої істини — науковий результат може з’явитися лише внаслідок тяжкої наполегливої роботи.

Своїм науковим учителем я вважаю й академіка Олексія Григоровича Ситенка (теж випускника Харківського держаного університету), з яким я мав честь працювати та писати спільні роботи. Щодо формули успіху, то не знаю, чи така є. Головне — глибока зацікавленість в обраній улюбленій справі та в усьому, що з нею пов’язано, наполеглива робота й бажання зробити щось нове і корисне.

Ваші найприємніші спогади студентських років?

Пам’ятаю університет як альма-матер у найвищому розумінні цього поняття, як джерело знань, як можливість почати здійснювати свою мрію про свої перші кроки в науці, як основу студентського братства, як місце, де вирувало цікаве та насичене різними подіями студентське життя, до якого випало щастя бути причетним. Пам’ятаю чудову атмосферу, що панувала в університеті — атмосферу освіти й науки, яка сприяла бажанню навчатися, бажанню бути залученим до наукового життя кафедри радіофізики, на якій я виконував дипломну роботу. Запам’ятався високий рівень професорів, дружні взаємини зі студентами та демократичність викладачів. Звісно, неможливо забути студентське життя в гуртожитку (веселе й наповнене найрізноманітнішими подіями). І все це залишало незабутні враження про найкращу пору нашого життя. А після отримання диплома був сповнений надіями та планами, вірою в майбутнє.

Необхідні кроки, на вашу думку, задля майбутнього?

Треба вистояти й пережити тяжкий воєнний час. Зберегти викладацький колектив і наукові школи. Попри всі труднощі та негаразди розвивати новітні наукові напрями з різних галузей науки й готувати студентів за такими напрямами. Зберігати традиції поєднання освіти й науки. З цією метою підтримувати та розширювати творчу співпрацю з інститутами Національної академії наук України. Заохочувати інноваційну діяльність і розвивати інноваційну інфраструктуру. Іншими словами, робити все, щоб виправдовувати блискуче гасло каразінського університету «Класика, що випереджає час».