Олександр Передерій

Починаємо рік рубрикою #обличчяКаразінського з викладачем юрфаку, який тисне від грудей 100 кілограмів, щоб ви теж протягом року отримували в заліковку 100 балів!

Поспілкувалися з Олександром Передерієм — доцентом кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету.

Дурні відмазки студентів, важливість наставника та мальовничі місця Харківщини — про ці та інші теми у великому інтерв’ю з Олександром. «Я завжди радію, коли на якісь складні питання суспільних процесів студенти дивляться романтично та дуже просто».

Чому ви обрали саме юриспруденцію?

Вважаю, що людина не обирає фах, а фах не обирає людину. Просто на певному етапі людина зустрічає свою професію, а професія зустрічає людину, тоді вони починають доповнювати одне одного. Так трапилось і у моєму житті. У юності мене дуже зацікавила організація діяльності органів правопорядку та все, що пов’язано з юриспруденцією. Тоді я однозначно переконався, що юриспруденція — єдиний практичний засіб, за допомогою якого можна встановити суспільну справедливість.

Ким ви хотіли стати в дитинстві?

Спочатку в мене була мрія стати спортсменом, згодом, у підлітковому віці, я мріяв стати офіцером правоохоронних органів.

Якби ви могли переміститися в будь-яку епоху та країну, яким був би ваш вибір?

Цікаве питання. Вважаю, що людина має жити, працювати й робити добрі справи в тій епосі, у якій їй довелося жити. Згадуючи слова нашого класика Олександра Петровича Довженка: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм», вважаю, я маю жити та працювати у той час, у який я живу, тому не потрібно переноситися ні вперед, ні назад. З наукової точки зору, як об’єкт пізнання, мені цікаві епохи, що переживало людство у своєму становленні ще до нашої ери та після настання нашої ери. Мені було б цікаво вивчати особливості трансформації феодалізму в Західній Європі, цікаво також вивчати вікторіанську епоху у Великій Британії, цікаве формування зародків української державності на початку XX століття. Цей перелік можна продовжувати.

Які ваші хобі?

Мені дуже подобається займатися спортом. Обов’язково відводжу для себе декілька разів на тиждень вільний час, щоб робити фізичні справи. Також мене приваблюють подорожі автомобілем у межах харківського регіону в якісь гарні місця разом з рідними, особливо влітку.

Яке місце можете порадити відвідати?

Мені дуже подобається Краснокутський район, Богодухівський район. Там багато пам’яток архітектури республіканського значення. Також дуже полюбляю краєвиди цих місцевостей.

Ви ходите в спортзал?

У мене є і домашній спортзал, також я відвідую фітнес-центр. Ще останнім часом віддаю перевагу тренуванням на свіжому повітрі, на стадіоні.

Яку фізичну вправу ви любите найбільше?

Я дуже полюбляю основи атлетичної гімнастики. Фактично, я сьогодні роблю вправи на базових атлетичних знаряддях. Також займаюся з деяким атлетичним спорядженням, що у своїй спортивній діяльності використовують важкоатлети-пауерліфтери.

Скільки кілограмів ви тиснете від грудей?

(Сміється) Після нормальної розминки, свою вагу (100 кілограмів) я витискаю кілька разів доволі легко.

Яку найдурнішу відмазку ви чули від своїх студентів на іспиті?

Дуже добре пам’ятаю. Один студент запізнився на іспит та прийшов на самий кінець. Запитую в нього: «У чому проблема? Чому ви запізнилися?» На що він відповідає: «Погода була погана».

Що вам подобається в сучасні молоді?

Мені подобається романтизм. Він дуже сильно притаманний сучасній молоді. Мабуть, причиною цього є інформаційна відкритість, можливість захоплюватись романтичними ідеями, що продукують культури різних країн. Студентам притаманні рожеві окуляри. Я завжди разом з ними радію, коли на якісь складні питання суспільних процесів студенти дивляться романтично та дуже просто.

А що не подобається?

Зізнаюся, мені не подобається інертне та іноді навіть байдуже ставлення до того, що відбувається в нашому суспільстві, особливо до кризових явищ.

Що б ви ніколи не зробили у вашому житті?

Однозначно, я б ніколи не образив літню людину. Також у своєму житті я ніколи не дозволяв упереджено ставитися до людей на ґрунті їхньої расової, національної, релігійної приналежності або кольору шкіри. Ці засади складають основи моєї особистісної культури.

Хто заклав у вас такі цінності?

Гадаю, це сума чинників. Здебільшого, це батьківське виховання. Крім цього, мені дуже пощастило з наставниками. Менторство — велика відповідальність. У нашому суспільстві є дефіцит менторів, які не лише можуть вказати молодій людині на ті вчинки, які треба робити, але й можуть цю людину зрозуміти. Ментори та ті, хто успадковують знання від менторів, мають йти назустріч одне одному. Це складно, але ми маємо працювати над тим, щоб так було.

Якби до вас після лекції підійшов студент та попросив стати його ментором, ви б погодились?

Підходять та просять! Я намагаюся нікому не відмовляти, але звичайно, моє менторство обмежене колом професійних питань, бо є професійна етика та чинне законодавство про вищу освіту, є каразінський кодекс цінностей. У межах тієї системи професійних координат та у межах етичних вимог я завжди буду сприймати за честь можливість стати ментором, не чекаючи на зустрічні подяки чи ще щось.

Що для вас «щастя»?

Це стан емоційної рівноваги та психологічного спокою. Ми щодня перебуваємо під впливом різної інформації, під впливом вчинків абсолютно різних людей, кожен із нас має побутові проблеми, хтось має конфлікти у професійному середовищі — усе це впливає на наш емоційний фон. Для мене щасливим є той час, коли всі приводи для хвилювання та емоційної дестабілізації зведені до мінімуму.

Якщо вже склалась стресова ситуація, як її подолати?

Гадаю, тут не може бути універсальних рецептів. Головне — опанувати себе. Усе починається з того, що кожна людина у стресовій ситуації має опанувати себе. Опанування цього вміння вимагає часу, проте кожен має працювати над цим. Опанувати себе можна через читання, сприйняття інформації, фізичні тренування та спроби критично підійти до осмислення тих чи інших подій політичного життя, ситуацій у професійному середовищі. Тому, щоб опанувати себе, треба зважати на суму всіх цих чинників.

Що вам допомагає опанувати себе?

Думки про моїх близьких, родину, друзів і про тих людей, з якими я спілкуюся в буденному житті, бо спілкування на роботі більш протокольне та формальне. Тому є люди, з якими я можу дозволити собі відпочити, це дуже сильно допомагає мені.

У всіх бувають у житті певні моменти, які кардинально змінюють життя. Розкажіть про ваш переломний момент.

Не сказав би, що в мене були такі моменти. Проте була ситуація, коли 10 років тому, перед тим, як почати працювати у Каразінському, я звільнився з державної служби. Це дуже вплинуло на мене, оскільки змінило методологію мого мислення, змінило мій підхід до осмислення багатьох речей. Зрештою, це змінило модальність моїх особистих стосунків з іншими людьми та колегами. Це був для мене зовсім інший світ.

Як зробити так, щоб студенти із задоволенням йшли на ваш предмет?

Універсальних рецептів немає. Напевно, є кілька складових успіху професійної діяльності. По-перше, це компетентність у тій дисципліні, яку вам доводиться викладати. По-друге, це об’єктивність оцінювання рівня знань. По-третє, звичайно, внутрішнє переконання, що справа, якою ти займаєшся, є корисною для всіх.

Чого за цей час студенти навчили вас?

Вони навчили мене багатьох речей. По-перше, треба бути обмежено емоційним. Моя емоційність у процесі професійної діяльності обмежена акцентуванням уваги аудиторії на найважливіших аспектах теми заняття. По-друге, щодо запитання про відмазки: до них треба ставитися абсолютно неемоційно, об’єктивно і твердо тримати свою позицію. Той, хто не готовий, має отримати відповідну нульову оцінку.

У вас є мрія?

У мене багато мрій. Якщо ми говоримо про публічне значення, я дуже хотів, щоб Україна стала державою можливостей. Хотів би бачити у нашій країні сприятливий клімат, щоб кожна людина могла вільно втілити свої здібності. Хотів би поліпшення ситуації в політичній системі суспільства. Хотів би, щоб зникли ці соціальні антагонізми.

Що вас надихає та мотивує?

Зворотний зв’язок від студентів у моїй роботі. Мене надихають цілі, які я ставлю перед собою та які переді мною ставлять мої близькі, друзі. Це штовхає мене на креативні рішення у професійній діяльності.

Який ваш девіз життя?

Він дуже простий: «Йди вперед, а там буде видно». Його я сам сформулював для себе.

Що для вас Каразінський в трьох словах?

Знання. Гідність. Повага.