Щодо процедури та суспільного значення виборів ректорів закладів вищої освіти

У кожному суспільстві, зокрема українському, заклади вищої освіти є флагманами культурно-освітнього та просвітницького розвитку. З початку виникнення університетів, ще у період Середньовіччя, вони створювалися та функціонували як автономні самоврядні установи. На сьогодні принцип академічної свободи також є одним з пріоритетних у забезпеченні функціонування освітніх установ провідних країн світу. Університетське життя та самоврядування стали школою демократії для багатьох поколінь наших співвітчизників. Життя підтвердило, що справжню демократію, справедливість, свободу можуть забезпечити лише правові норми та ефективні інститути.

Україна конституційно визначена, зокрема, як демократична правова держава. Право — це передусім законодавчо закріплена належна процедура. Верховенство права забезпечується насамперед процесуальними нормами. Чинне законодавство України про вищу освіту дуже чітко та недвозначно визначає процедури обрання ректорів закладів вищої освіти. Тому суспільна дискусія навколо питань виборів керівників ЗВО повинна бути обов’язково ґрунтована винятково на нормах закону. Верховенство права полягає насамперед у його загальнообов’язковості, а права діалектично нерозривно пов’язані з обов’язками, визначаючи правовий статус усіх суб’єктів виборчої процедури. Законодавець виписав повноваження як для закладів вищої освіти, кандидатів на посади їх керівників, так і для Міністерства освіти і науки України. Саме тому у правовій державі для стабільності, порядку, забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян необхідно дотримуватися приписів права, зокрема законодавства про вищу освіту.

Каразінська спільнота пильно слідкує за дотриманням принципів демократії та самоврядності університетів, які також задекларовані у кодексі цінностей нашого Університету, сповідує принципи прозорості та підзвітності цих процесів. На сьогодні дуже важливо сформувати збалансовану та виважену позицію в суспільстві щодо питань академічної свободи університетів, оскільки небайдужість та увага до цих процесів є запорукою укріплення інституційних засад розвитку демократії в країні.