«Гендерна рівність у житті та освіті» для викладачів

Знайомство з курсом
Маємо визнати, що разом із очевидними досягненнями в питаннях забезпечення ґендерної рівності в освітній сфері залишається чимало проблем, що потребують серйозного ставлення та наполегливої роботи задля їхнього вирішення. Зазначимо, що ця робота послідовно здійснюється. Ґендерні аспекти розвитку освітньої сфери України складаються у неоднозначну, динамічну картину. Зокрема, варто пам’ятати, що під час навчального процесу викладацький склад, як і студентство, стикається із впливом прихованого навчального плану. Це поняття позначає неформальні норми, стандарти, стереотипи і традиції, що відтворюються поза формальними правилами системи освіти, регулюють соціальні відносини в університетах та інших освітніх інституціях. Коли формальні правила доступу до освіти та офіційні навчальні плани змінюються задля досягнення ґендерної рівності, латентний навчальний план таких змін не зазнає. Фактично латентний навчальний план – це приховані функції системи освіти; проте виконуються вони чи не ефективніше за очевидні функції. Через таку прихованість подолання негативних ефектів латентного навчального плану є складним завданням.

Варто пам’ятати, що ґендерна нерівність в системі освіти – це не завжди здійсненний факт; дуже часто це лише ймовірність, можливість. Це ж стосується й ґендерних стереотипів: необхідно критично ставитися до них, проте із наукової точки зору стереотип не є синонімом ані негативного упередження, ані помилковості. Невипадково під час аналізу явища латентного навчального плану ми підкреслювали, що він може відтворювати ґендерну нерівність та ґендерний дисбаланс, але може й не відтворювати. Саме тому в оцінках ґендерної нерівності в освіті не можна виходити з постулатів про те, що ця нерівність апріорі існує, і що вона завжди є нерівністю на користь чоловіків. Подібні оцінки та висновки можна робити тільки за результатами досліджень, зокрема, в межах ґендерного аналізу.

Використання результатів ґендерного аналізу допоможе викладацькому персоналу розуміти особливості найгостріших питань ґендерної проблематики не тільки на абстрактному, узагальненному рівні, а й в конкретному втіленні безпосередньо в їхній професійній сфері. Врегулювання ґендерно-рольових аспектів викладання, роботи із іноземними студентками й студентами та іншими підгрупами студентства - все це має спиратися на висновки й інструментарій, що отримано з результатів ґендерного аналізу, які містяться у спеціальних наукових та офіційних джерелах.
1.1. Концепція ґендерної рівності та прояви ґендерної нерівності

Важливим є розуміння співвідношення статі та ґендеру. Ґендер – це соціально сконструйовані характеристики людини, що відображають норми, патерни поведінки та ролі, пов’язані з буттям жінки, чоловіка, дівчинки або хлопчика. Через свою ієрархічність ґендер породжує нерівність і дискримінацію, які тісно пов’язані з іншими видами нерівності та факторами дискримінації – етнічною приналежністю, класовою позицією, віком, сексуальною орієнтацією тощо. Ґендер відрізняється від статі, яка є комплексом біологічних та фізіологічних характеристик людей (хромосоми, гормони, репродуктивні органи). На відміну від статі, ґендер є соціокультурним відображенням сприйняття та функціонування статі у суспільних взаємовідносинах. Ґендерна нерівність гальмує розвиток суспільства, породжує конфліктне дискримінаційне середовище. Разом з тим ґендерна рівність не націлена на знищення різниці між чоловіками та жінками, вона спрямована на вирівнювання доступу до можливостей, позбавлення його залежності від статі. Ґендерна рівність втілюється на правовому, ціннісному, системному рівнях, а також на рівні доступу до можливостей і забезпечення рівних умов особистісного вибору для жінок та чоловіків. Забезпечення ґендерної рівності вимагає послідовної, системної праці на кожному з перелічених рівнів одночасно. Важливу роль відіграють не тільки видання законодавчих актів та впровадження офіційних програм підтримки чи захисту прав жінок чи чоловіків, але й ґендерний мейнстрімінг – інтеграція ґендерної проблематики до вироблення політики й макроуправлінських процесів.

Окремої великої значущості в ході забезпечення ґендерної рівності набуває боротьба із ґендерною дискримінацією – сексизмом, домаганнями, об’єктивацією, – та профілактика ґендерних стереотипів і бар’єрів.

Корисні посилання та рекомендована література
Ґендерна рівність сьогодні визначається як необхідна умова сталого та процвітаючого розвитку будь-якого суспільства або країни. Концепція «ґендерної рівності» є багатовимірною: існує певний науковий консенсус стосовно того, як і яким чином потрібно визначати її та оцінювати з точки зору спроможностей, можливостей та розширення прав індивідів. Найбільш очевидною та, водночас, поширеною інтерпретацією ґендерної рівності є її визначення як сукупності механізмів, інструментів та практик досягнення «ґендерної справедливості», в основі якої знаходиться спроба трансформації усталених соціальних та культурних практик, несправедливих та нерівних соціальних механізмів, а також розширення особистих прав і можливостей.

Згідно з принципами Сталого розвитку, які були вироблені в ООН, ґендерна рівність є одним із важливих елементів побудови мирного, процвітаючого та сталого світу. Визначаючи ґендерну рівність як одну з цілей сталого розвитку, Організація Об’єднаних Націй ставить перед собою низку завдань: покінчити з усіма формами ґендерної дискримінації; забезпечити повну та ефективну участь жінок у розробці, ухваленні, прийнятті та реалізації політичних рішень; прийняти та зміцнити ефективну політику та чинне законодавство для сприяння ґендерній рівності тощо. Це означає, що досягнення ґендерної рівності потребує не лише залучення максимальних ресурсів, але й визначення конкретних сфер життєдіяльності суспільства, у яких можуть відображатися практики досягнення ґендерної рівності. Сьогодні Україна активно працює над впровадженням Цілей сталого розвитку, які були розроблені Організацією об’єднаних націй.

Корисні посилання та рекомендована література
Ґендерна нерівність із соціологічної точки зору є окремим випадком соціальної нерівності як такої, і вона поєднує в собі сутність та прояви інших її форм: економічної, класової, політичної, вікової, професійної, інформаційної, расової/ етнічної тощо. Сама по собі соціальна нерівність являє собою форму диференціації, за якої різні соціальні групи, спільноти та індивіди мають якісно і кількісно відмінний доступ до ресурсів та, як наслідок, нерівні життєві шанси. Тобто ґендерна нерівність передбачає відмінний доступ до ресурсів для представників різних соціальних груп, спільнот та індивідів, виокремлених за ґендерною ознакою. Соціологічні дослідження ґендерної нерівності не тільки сприяють виявленню пов’язаних із нею соціальних проблем, але й створюють основу для розроблення програм із соціальної адаптації, освіти та професійного зростання, які сприятимуть створенню більш справедливого і рівноправного суспільства.

Оскільки ґендерна нерівність розглядається саме як окремий випадок соціальної нерівності, соціологічні дослідження ґендерної нерівності передбачають вимірювання різниці доступу до різних соціальних благ та ресурсів для представників різних соціальних груп і спільнот, виділених за ознакою ґендеру. Великої уваги приділяється аналізу розповсюдження та впливу ґендерних стереотипів на різні сфери соціального життя. З одного боку, ґендерні стереотипи можуть обмежувати індивідуальні можливості, призводити до дискримінації та нерівного доступу до ресурсів (зокрема, на ринку праці). З іншого боку, вони можуть впливати на формування ґендерних ідентичностей та соціальних ролей, що забезпечує певну стабільність у суспільстві. В цьому контексті одним із ключових завдань соціології, з огляду на її громадську та просвітницьку функції, є послідовна фіксація та систематичне розвінчування такого роду стереотипів, упереджень, міфів тощо. Розподіл ґендерних ролей в сім’ї, рольові дисбаланси в різних сферах зайнятості та споживання, розкриття соціокультурної природи сприйняття та оцінки ґендерних ознак, - все це є важливими компонентами вироблення соціологічного погляду на ґендерну проблематику.

Корисні посилання та рекомендована література
Для оцінки соціально-політичних чинників ґендерної (не)рівності розповсюдженими є методології комплексного кількісного порівняння, зведеного до різних індексів; зазвичай вони включають в себе не тільки соціально-політичні ознаки, але й економічні, культурні тощо. Для багатьох із них характерні недоліки, властиві механістичним підходам: ігнорування локального особливостей, нівелювання контексту отримання статистичних показників, використання псевдометричних індикаторів замість якісних даних тощо. Але, тим не менш, евристичний потенціал таких індексів, як і їхня впливовість в міжнародному суспільно-політичному і ґендерному дискурсі, роблять їх важливою частиною системи знань про ґендер. Перелічимо найбільш відомі та впливові індекси:

- Індекс глобального ґендерного розриву (Global Gender Gap Index);

- Індекс ґендерної нерівності (Gender Inequality Index);

- Індекс ґендерного розвитку (Gender Development Index);

- ступінь реалізації прав жінок (Gender Empowerment Measure)

- Індекс ґендерної рівності від Європейського інституту із ґендерної рівності (EIGI).

Корисні посилання та рекомендована література
2.1. Міжнародно-правова основа у сфері забезпечення ґендерної рівності

Ґендерна рівність є фундаментальним правом людини, проголошеним у якості принципу рівності чоловіка і жінки Статутом ООН 1945 р. (Преамбула, ст. 8), вона також є необхідною основою мирного, процвітаючого та сталого світу. Просування ґендерної рівності має вирішальне значення для всіх сфер здорового суспільства: від скорочення бідності до зміцнення здоров’я, освіти, захисту та благополуччя дівчаток і хлопчиків. Жінки та дівчатка становлять половину населення світу й, отже, половину його потенціалу. Проте ґендерна нерівність зберігається всюди і гальмує соціальний прогрес. Слід зазначити, що саме Статут ООН заклав основи для подальшої розробки та прийняття норм, що базуються на ґендерному принципі, цей процес продовжився на багато років. Його сутність полягає не лише у розробці, оновленні правової основи, але та у створенні міжнародним співтовариством додаткових контрольних органів, розширенні кола їх повноважень та удосконаленні напрямів діяльності.

Принцип ґендерної рівності набув свого розвитку у Загальній декларації прав людини 1948 р. з прийняттям якої ґендерна рівність стала частиною міжнародного права прав людини. Норми щодо дотримання ґендерної рівності є невід’ємною складовою і Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. відповідно до якого «всі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. У подальшому принцип ґендерної рівності знайшов своє відображення в документах, що стосуються різних сфер прав людини: забезпечення політичних прав, протидії дискримінації, забезпечення прав людини під час збройних конфліктів, трудових правовідносин тощо. У 2015 році на 59-й сесії Комісії ООН щодо становища жінок було проведено огляд та оцінку ходу здійснення Пекінської декларації та Платформи дій (E/2015/27), через двадцять років після її прийняття на четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок, а також підсумкових документів двадцять третьої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї, що відбулася у 2000 році. Прийнята Комісією зі становища жінок з цієї нагоди Політична декларація, забезпечує міцну основу для повного, ефективного та прискореного здійснення прийнятих у Пекіні зобов’язань.

Стратегія ґендерної рівності Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) 2023 акцентує увагу на тому, що ПРООН, виступаючи у ролі інтегратора ЦУР, здатна вирішувати проблему ґендерної нерівності та сприяти розширенню прав та можливостей жінок. Ґендерна рівність та соціальна інтеграція є основним зобов’язанням ПРООН та прагненням у кожній ініціативі, проекті та програмі, що реалізується та керується ПРООН.

Забезпечення ґендерної рівності в освіті є важливою передумовою побудови демократичного суспільства, заснованого цінностях рівності і поваги прав людини. Означене питання набуває все більшої актуальності, що відображено у низці актів, прийнятих під егідою ООН, її спеціалізованих установ, регіональних міжнародних організацій та в національному законодавстві України. У зв’язку з цим ЮНЕСКО сприяє забезпеченню ґендерної рівності в усій системі освіти, включаючи участь в освіті (доступ), в межах освіти (зміст, контекст і практика викладання та навчання) і через освіту (результати навчання, життєві та трудові можливості). Ця діяльність керується Стратегією ЮНЕСКО щодо забезпечення ґендерної рівності в освіті та через освіту (2019-2025 рр.) і Планом дій з ґендерної рівності.

На міжнародному рівні розроблено низку норм з протидії насильству. Ґендерне насильство – це явище, що глибоко вкоренилося в ґендерній нерівності, яке продовжує залишатися одним із найпомітніших порушень прав людини у всіх суспільствах. Ґендерне насильство – це насильство, спрямоване проти людини через її стать. І жінки, і чоловіки зазнають ґендерного насильства, але більшість жертв становлять жінки та дівчатка. Право жінки жити без насильства підтверджено низкою міжнародних угод, зокрема, Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. (резолюція A/RES/34/180) передбачено низку заходів, які повинні запровадити держави для ліквідації дискримінації щодо жінок у багатьох сферах, включаючи політичне і державне життя, громадянство, освіту, працю, охорону здоров’я, шлюб та сімейне життя.

Робота з профілактики ґендерних проблем, захисту ґендерних прав ведеться також на рівні окремих регіональних союзів та організацій, наприклад, Євросоюзу, Африканського союзу, ОБСЄ та ін.

Корисні посилання та рекомендована література
Міжнародний інституційний механізм у сфері забезпечення ґендерного принципу є ключовим компонентом глобальної боротьби за створення справедливого та рівного суспільства для жінок і чоловіків. В рамках теми розкриваються різноманітні міжнародні організації, установи та механізми, які виступають у ролі основних акторів у цій сфері. Міжнародний інституційний механізм забезпечення ґендерного принципу представляє собою складну систему організацій, які спільно працюють над створенням більш справедливого та рівного світу для усіх статей.

Пріоритетну роль у галузі прав людини в межах ООН відіграє Генеральна Асамблея, відповідно до ст. 22 Статуту ООН, реалізуючи завдання у цьому напрямі, створює за необхідності допоміжні органи. Деякі з них створюються ad hoc, інші є постійними або функціонують протягом тривалого часу. Суттєвий внесок робить Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), Рада Безпеки ООН і допоміжний орган Генеральної Асамблеї – Рада з прав людини, яка запроваджує механізми, що йменуються «Спеціальні процедури». Крім того, на розвиток положень Міжнародної хартії прав людини прийнято низку міжнародно-правових актів, більшістю з яких передбачається створення договірних (контрольних) органів за їх дотриманням. Ці органи є додатковими механізмами захисту прав людини, ефективність яких підвищується у державах з низьким рівнем захищеності громадян. Приділено увагу основним інституціям у сфері забезпечення ґендерної рівності.
1. Рада з прав людини ООН
2. Комісія зі становища жінок
3. Комітет з прав людини
4. Комітет із ліквідації дискримінації щодо жінок
5. Спеціальний доповідач з питання торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації та сексуальної наруги над дітьми
6. Спеціальний доповідач з питання щодо насильства стосовно жінок, його причин і наслідків
7. Спеціальний доповідач з питань торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми
8. Спеціальний представник з питань сексуального насильства під час збройних конфліктів
9. Незалежний експерт із захисту від насильства та дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності
10. Робоча група по боротьбі з дискримінацією щодо жінок і дівчаток
11. «ООН-жінки» - структура ООН з питань ґендерної рівності та розширення прав та можливостей жінок.
12. Група експертів із заходів стосовно протидії торгівлі людьми (ГРЕТА)
13. Економічна та соціальна комісія для Західної Азії (ЕСКЗА)
14. Група експертів з питань протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству (далі – ГРЕВІО)
15. Міжвідомча мережа з питань жінок та ґендерної рівності (IANWGE).
16. Управління ООН з прав людини.
17. Європейський суд з прав людини
18. Консультативний комітет Європейського Союзу з рівних можливостей для жінок і чоловіків.
19. Європейський інститут ґендерної рівності (EIGE).
20. Міжамериканська комісія з прав жінок (МКПЖ)
Корисні посилання та рекомендована література
3.1. Законодавство у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків

Тему присвячено аналізу національного законодавства у сфері забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків. Розглядаються ключові нормативно-правові акти, спрямовані на гарантування ґендерної рівності, захист від дискримінації та стимулювання рівних можливостей у всіх сферах життєдіяльності. Проводиться аналіз законодавчих норм, які стосуються трудових відносин, освіти, участі у політичному та громадському житті, доступу, захисту від насильства та інших аспектів повсякденного життя. Також висвітлюються механізми впровадження та забезпечення виконання законодавства, включаючи моніторинг, судові справи, адміністративні процедури та регулювання. Розглядаються досягнення та недоліки існуючої системи законодавства з питань ґендерної рівності, а також можливі шляхи його подальшого вдосконалення з метою досягнення повної рівності між жінками і чоловіками.

Забезпечення та утвердження принципу ґендерної рівності є наскрізною політикою держави, що пронизує всі сфери суспільного життя. Означений принцип відображений у низці законодавчих і підзаконних нормативно-правових актах, а також у програмних і стратегічних документах України. Крім того, підписана у 2014 році Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, зобов’язує до забезпечення ґендерної рівності та рівних можливостей для чоловіків та жінок у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі прийняття рішень.

В якості базових НПА аналізуються:
1. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
2. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
3. Закон України «Про протидію торгівлі людьми».
4. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
5. Інструкція щодо інтеграції ґендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів, затверджена наказом Міністерства соціальної політики України 07 лютого 2020 року № 86.
6. Методичні рекомендації щодо ідентифікації випадків ґендерної дискримінації та механізм надання правової допомоги, затверджені наказом Координаційного центру з надання правової допомоги.
7. Указ Президента України № 722/2019 «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року».
8. Державна стратегія регіонального розвитку на 2021-2027.
9. Методичні рекомендації щодо оцінювання ґендерного впливу галузевих реформ.
10. Концепції комунікації у сфері ґендерної рівності.
11. Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року.
12. План дій з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи «Партнерство Біарріц» з утвердження ґендерної рівності.
13. Національна стратегія у сфері прав людини.
14. Національна економічна стратегія на період до 2030 року.
15. Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року.
16. Стратегія людського розвитку.
17. Державна стратегія забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року.
Корисні посилання та рекомендована література
Тему присвячено розгляду суб'єктів та інструментів реалізації державної ґендерної політики. Аналізуються різноманітні учасники, які беруть участь у формуванні та впровадженні ґендерних стратегій та програм на різних рівнях урядового та громадського секторів. Розглядаються ролі та функції державних органів, міжнародних організацій, активістських груп, наукових установ та інших суб'єктів у вирішенні ґендерних питань. Також розкриваються різноманітні інструменти, які використовуються для впровадження державної ґендерної політики, включаючи законодавчі акти, стратегії, програми, механізми моніторингу та оцінки, навчальні курси, кампанії та інші інструменти. Детально розкривається роль кожного суб'єкта та ефективність різних інструментів у досягненні ґендерної рівності та виконанні поставлених завдань та цілей ґендерної політики.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» № 2866-IV встановлює, що до органів, установ та організацій, наділених повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків належать (ст. 7):
1. Верховна Рада України.
2. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
3. Кабінет Міністрів України.
4. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
5. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
6. Громадські об’єднання.
Корисні посилання та рекомендована література
Аналізується законодавче підґрунтя щодо забезпечення принципу ґендерної рівності в освітньому середовищі. Розглядаються правові аспекти забезпечення ґендерної рівності у сфері освіти України. Зокрема, вона законодавча базу, спрямована на гарантування рівних можливостей для всіх груп населення у доступі до освіти, незалежно від статі. Розглядаються важливі правові акти, такі як Конституція України, закони про освіту, акти уряду та інші нормативно-правові документи, які визначають принципи та механізми забезпечення ґендерної рівності в освітній сфері.

Розгортається сутність міжнародної ініціативи «Партнерство Біарріц», в рамках якої Кабінет Міністрів України визначив зобов’язання щодо інтеграції ґендерного компонента в освітній процес (запровадження антидискримінаційної експертизи освітнього контенту та проведення ґендерного аудиту закладів освіти. У 2022 році розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 р. № 1163-р було схвалено Стратегію впровадження ґендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, мета якої зосереджена на забезпеченні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобіганні та протидії будь-якій дискримінації у сфері освіти, для всіх учасниць/ учасників освітнього процесу, на всіх рівнях освіти шляхом запровадження змін у структурно-організаційному та змістовно-процесуальному аспекті. Стратегія визначає базові принципи, цільові групи, цілі та завдання щодо реалізації державної політики стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти.

Прийнята в 2022 році Державна стратегія забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та операційний план на її виконання на 2022- 2024 роки містить аналіз поточного стану, основні проблеми та тенденції у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема й у секторі освіти та навчання. У Стратегії акцентується на увага на тому, що за Індексом ґендерної нерівності Україна щодо освіти займає у рейтингу одну з найвищих позицій (27 місце). Майже 100 відсотків становить рівень грамотності, високий і збалансований рівень залученості дівчат та хлопців до освіти (базовою середньою освітою охоплено 92,7 відсотка дівчат та 90,7 відсотка хлопців, середньою – відповідно 86,1 відсотка та 85,3 відсотка, вищою відповідно – 88,8 відсотка та 76,8 відсотка). Разом з тим проблемою залишається доступ до такої освіти різних груп жінок і чоловіків, передусім з числа тих, які проживають у сільській місцевості, осіб з інвалідністю, передпенсійного віку, які потребують перекваліфікації. Крім того, зазначається про те, що ґендерні аспекти все ще недостатньо враховуються під час формування та реалізації освітньої політики, що призводить до фемінізації зайнятості у сфері освіти, збереження ґендерних стереотипів та наявності дискримінаційного змісту навчального контенту на всіх освітніх рівнях.

Аналізується ефективність цих правових інструментів у запобіганні дискримінації за ґендерною ознакою та сприянні створенню рівних умов для навчання та професійного розвитку. Висвітлюються поточні проблеми та виклики, які виникають у контексті правового регулювання ґендерної рівності в освітній сфері.

Корисні посилання та рекомендована література

Розділ IV. Сфера освіти на шляху до ґендерної рівності
Український уряд у 2022 році затвердив Стратегію впровадження ґендерної рівності в освіті на період до 2030 року, а також затвердив Операційний план її реалізації на 2022-2024 роки. Одним із завдань цього плану було подолання ґендерно-зумовленого вибору спеціальностей у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, що лежить в основі горизонтальної ґендерної сегрегації на ринку праці та ґендерного розриву в оплаті праці. Дослідження показали, що хоча Україна має стійку формальну перевагу у винагороді праці між різними ґендерами в освіті, проте існують проблеми, такі як нерівномірний розподіл студентів за спеціальностями. Для розв’язання цих проблем було прийнято ряд заходів, включаючи підвищення інтеграції ґендерних аспектів до всіх рівнів освітньої політики, запобігання фемінізації зайнятості в освітній сфері та подолання ґендерних стереотипів. Дослідження також показали позитивний тренд у свідомості громадян щодо ґендерної рівності у виборі професії. Однак, незважаючи на помітні успіхи на шляху досягнення ґендерної рівності, все ще існують деякі виклики, що потребують уваги, такі як продовження боротьби з ґендерною дискримінацією та стереотипами в освіті. В рамках теми розглядається складна динаміка ґендерних аспектів у сфері освіти в Україні, а також виділяються актуальні проблеми, які потребують подальшого вивчення та розв’язання.

Корисні посилання та рекомендована література
Розглядаються соціальні аспекти ґендерної нерівності в освітній сфері. Зокрема увага приділяється феномену латентного навчального плану. Латентний навчальний план, який включає в себе неформальні норми і стереотипи, є важливим аспектом системи освіти, що може відтворювати та посилювати ґендерні нерівності. Підкреслено необхідність усвідомлення та подолання цих негативних аспектів для досягнення справжньої ґендерної рівності. Наголос робиться на важливості виявлення та аналізу латентного навчального плану для ефективного протидії ґендерним нерівностям у сучасній освіті. Оскільки, саме розширення доступу до освіти не завжди призводить до усунення ґендерних нерівностей, а нерідко приховує їхні змістовні аспекти. Формальне розв’язання питань ґендерної рівності в освіті не вирішує всі проблеми, оскільки залишається невидимими та невирішеними складні аспекти соціальних відносин та культурного відтворення. Таким чином висвітлюється парадоксальний характер розвитку ґендерних відносин у сфері освіти: хоча із збільшенням доступу до освіти зростає можливість для різних соціальних груп, в тому числі і для жінок, проте водночас збільшується ступінь асиметрії та незбалансованості. Цей парадокс розглядається в контексті соціальних трансформацій та культурних змін, які відбувалися протягом історичного розвитку освітньої системи.

Корисні посилання та рекомендована література
Ґендерний аналіз розглядається саме як аналітичний інструмент. Він виявляє різноманітні методи, які можуть використовуватися для розуміння та інтерпретації взаємин між чоловіками і жінками; доступу до наявних або потенційних ресурсів; сфери діяльності та бар’єрів, з якими вони можуть стикатися. У більш широкому розумінні ґендерний аналіз надає інформацію, яка визнає, що стать та її зв’язок із расою, культурою, етнічною або релігійною приналежністю, класом, віком та/або іншим соціальним статусом є важливими для розуміння різних практик та форм участі, поведінки та діяльності жінок і чоловіків у різних сферах життєдіяльності суспільства: політика, економіка, сфера праці, освіта, культура тощо.

Розглядаються практичні аспекти досягнення ґендерної рівності у системі вищої освіти. Вирішення практичних завдань повинні ґрунтуватися на використанні різних аналітичних підходів та методів, тож різновиди ґендерного аналізу виступають як ефективні інструменти для моніторингу та виявлення існуючих ґендерних проблем. Використання комплексного та різнобічного ґендерного підходу дозволить виявити основні проблеми та прояви ґендерної нерівності, що допоможе виробити оптимальні та ефективні програми та стратегії їх подолання. В рамках цієї теми розкриваються засади наступних аналітичних моделей:
1. Комплексний ґендерний аналіз (КГА).
2. Оцінка ґендерного впливу (ОГВ).
3. «Метод 3R» (складається з трьох «Р»: репрезентацій, ресурсів, реалій)
4. Гарвардський аналітичний метод (ГАМ)
5. «Аналітичний метод Мозер»
Корисні посилання та рекомендована література
Україна зазнає значних змін у ставленні до ґендерної тематики, активно впроваджується ґендерний підхід до сфери вищої освіти, тож існує потреба та нагальне питання стосовно існуючих тенденцій, перспектив та подальших кроків у цьому процесі. В рамках цієї теми аналізується сучасний стан розвитку ґендерної рівності у вищій освіті України та визначаються ключові тенденції. Також досліджується перспектива розвитку, зокрема шляхи поліпшення доступу жінок до вищої освіти, підвищення ґендерної свідомості серед студентства та академічного персоналу, а також інтеграція ґендерних аспектів у навчальні програми та дослідницьку роботу. Нарешті, висвітлюється необхідність подальших кроків, таких як розробка та впровадження конкретних політичних стратегій, підтримка досліджень у галузі ґендерної освіти та сприяння формуванню ґендерної культури у вищих навчальних закладах. В якості основних напрямків, яким варто приділити особливу увагу, можна виокремити наступні:
1. Підтримка рівного доступу до освіти.
2. Збільшення участі жінок у STEM.
3. Впровадження інклюзивних ґендерних політик.
4. Збільшення жіночого лідерства.
5. Партнерство з громадськістю.
6. Підвищення ґендерної самосвідомості.
Корисні посилання та рекомендована література

Корисні посилання на безкоштовні онлайн-курси з ґендерної рівності

Курси на Prometheus
Курси на Coursera
Курси на EdEra
Курси від БФ «Запорука»
1. Гендерний підхід в управлінні проєктами (безкоштовний)