Історія заснування Каразінського університету

Спочатку була ідея… Раптова секундна ідея, яка перетворилася на великий шлях її реалізації.

Це ідея Василя Назаровича Каразіна про створення університету в Харкові. Думка про необхідність заснування в Харкові університету, який став би осередком освіти Наддніпрянської України, осяяла цього видатного просвітителя і науковця ще наприкінці 1801 року. А вже 2 травня 1802 року він виклав свої думки в листі до харківського священника, отця Василя Фотієва.

Цей лист став першою задокументованою згадкою про університетський проєкт у Харкові. Він був своєрідним відлунням  тієї хвилини, коли в умах місцевої громади почала зароджувалася думка про створення того університету, яким тепер пишаються Харківщина й Україна.

Чому Василь Каразін впевнено обрав Харків?

До цієї події вів тривалий і нелегкий шлях. Ідеї відкриття університету в Україні висловлювалися ще в 1760-х роках, а на роль університетських міст претендували Київ, Суми, Катеринослав, Чернігів, Полтава, Переяслав.

Харків же на той час за чисельністю населення поступався Охтирці й був менше Валок. Навіть Каразін відзначав, що це місто «небагатолюдне, з числа найбільш незначних губернських міст». Але мрійницький дух і бажання перетворити Харків на «українські Афіни» узяли гору і виправили цю ситуацію назавжди.

Перший університет модерного зразка на теренах України було відкрито саме тут, у Харкові. Поштовхом до цього була не тільки та унікальна ідея, а й об’єктивні історичні передумови. На порозі Харківського колегіуму у 1759 році з’являється чоловік — філософ і поет. За запрошенням білгородського архімандрита Гервасія Якубовича до Харкова прибуває Григорій Савич Сковорода. Харківський колегіум був видатним навчальним та науковим осередком в Україні, центром формування духовної та світської інтелігенції. Тому пропозиція була прийнята. Так студенти колегіуму почали вивчати поетику славетного філософа і поета.

Ще до моменту слави заклад мав іншу назву: Слов’яно-греко-латинська школа, яка була справжньою «кузнею» студентських кадрів для майбутнього університету.

Минули роки, діяльність колегіуму робила свою важливу справу. А вже на початку ХІХ століття ситуація почала рухатися з фантастичною швидкістю.

У січні 1803 року було ухвалене остаточне рішення про намір заснувати університет у Харкові. Одночасно був створений і Харківський навчальний округ, центром якого повинен був стати майбутній університет. Кроки вперед, до втілення головної ідеї, ставали все впевненішими.

Передумови заклали вагомий фундамент, але цьому місту потрібен був завзятий і наполегливий герой. У потрібний час і в потрібному місці ним став Василь Назарович Каразін, який об’єднав те, що було до нього, додав свій особистий внесок і досягнув мети — відкриття університету.

Він пройшов шлях від раптової ідеї до абсолютного бачення, що саме це має бути. Сидячи вечорами, зігнувшись над письмовим столом, він працював над документом, який мав вирішити долю його омріяного закладу. Водночас він вів переговори з предводителем дворянства Слобідсько-Української губернії Василем Донець-Захаржевським і заручився його підтримкою у справі збору добровільних пожертв на університет. 

В останні дні літа 1802 р. до Харкова з’їхалися учасники слобідсько-українського дворянського зібрання. Василь Каразін презентував складений ним особисто попередній план організації Харківського університету, а потім виголосив палку промову, в якій захоплено розписав усі переваги, які матиме Харків у разі відкриття в ньому вищої школи модерного зразка. Вражені виступом, учасники з’їзду схвалили пропозиції Василя Назаровича і зобов’язалися розпочати збір грошей на університетські потреби. 

Невдовзі таке ж рішення було ухвалене і купецтвом, а місцеві землевласники виявили згоду передати університету земельні ділянки для зведення корпусів і облаштування ботанічного саду. Незабаром була отримана і принципова згода уряду на відкриття навчального закладу. 

Василь Каразін зумів досягти, здавалося б, неймовірного — лише за кілька місяців переконати одночасно уряд і місцеве суспільство в необхідності відкрити університет у Харкові. Усе це зробило його основною фігурою, яка взяла на себе офіційні зобов’язання.

Хто буде викладати? Де буде розташований університет? З якими матеріалами будуть працювати студенти? Щодня засновник прокидався й лягав спати лише з цими думками. Вони переслідували його й не давали спокою — потрібно зробити все ідеально. Зробити все самому було б неможливо, бо після нового розв’язаного питання з’являлося інше. Допомогу він знайшов у першого попечителя Харківського навчального округу графа Северина Потоцького і одного з перших професорів Харківського університету Іллі Тимковського.

Зрештою всі клопоти і тривоги увінчалися успіхом. 17 листопада (5 листопада – за старим стилем) 1804 року чорнила залишили слід на папері. Була підписана Стверджувальна грамота про заснування Харківського університету.