Філолог Софія Бутко про мовні міфи, фемінітиви, суржик та діалектизми, вплив пандемії на мовну творчість
9 листопада в Україні традиційно відзначають День української писемності та мови. Це свято утвердження ментальності та національної ідентичності нашого народу, що реалізовують одним із найпотужніших інструментів — мовою.
Мова — це генетичний код нації: якщо зникне мова, то зникне й народ. Важливо, щоб українська мова не тільки зберігалася, а й розвивалася. У Каразінському університеті є кафедра української мови на філологічному факультеті, завдяки роботі якої українську вивчають, досліджують та розвивають, а країна поповнюється кваліфікованими фахівцями-філологами.
Питання державної мовної політики перебувають сьогодні в центрі уваги, тому ми вирішили поспілкуватися з викладачами української мови Каразінського університету, які залюбки відповіли на актуальні питання про мовну ситуацію в країні, поділилися своїми знаннями та досвідом.
Софія Бутко, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови філологічного факультету
Чому Ви обрали вивчення української мови та літератури на філологічному факультеті Каразінського? Чи можна стверджувати, що це стало справою Вашого життя?
Мабуть, так склалася доля. Якщо говорити серйозно, то не пригадую, щоб у дитинстві я мріяла про те, що колись стану філологом, хоча здібності до вивчення мов, безперечно, виявилися вже тоді. Цікаво, що мій тато був викладачем української мови та літератури, тому, можна сказати, я є продовжувачем сімейної традиції.
«Філологія дійсно є справою мого життя»
Які зміни відбуваються в сучасній українській мові? Чи вплинула на мову пандемія?
Найбільш яскраві зміни, на мою думку, зумовлені глобалізаційними процесами й відчутним впливом англійської мови в нашому повсякденному спілкуванні. І зараз цікаво спостерігати за тими дискусіями, які виникають між пуристами, тобто борцями за чистоту мови, та прихильниками запозичень з англійської. Поділяючи помірковану позицію, я дуже ціную ту креативну діяльність, яка спрямована на пошук питомих українських відповідників для англійських слів, адже це стимулює мовців експериментувати, шукати, використовувати максимально повно потенціал рідної мови, зрештою гратися з мовою, а значить робити її живою, потрібною. Причому часто українські слова настільки влучні і яскраві, що лише їх і хочеться вживати (книгомандри замість буккросинг, стравопис замість меню, дахолаз замість руфер, уподобайка замість лайк, світлина замість фотографія тощо). До речі, інколи така народна креативність пропонує зовсім несподівані, я б сказала, гумористичні варіанти, наприклад, для слова дедлайн — часоздох.
«Якщо говоримо про запозичення, словотворення й виникнення нових лексичних одиниць, то, безумовно, пандемія активізувала мовну творчість, що вилилося в упровадженні до нашого повсякденного лексикону таких одиниць, як ковіднутися, коронафобія, коронакриза, ковід-дисиденти, ковідіот, локдаун, зумити, антивакс тощо»
На Вашу думку, чи є доцільним унормування вживання фемінітивів у новій редакції правопису? Чому?
Тут потрібно уточнити, оскільки новий правопис унормував не вживання фемінітивів, а способи їх творення. Коли ми говоримо про фемінітиви, то варто памʼятати, що назви професій жіночого роду в українській мові існують здавна. Наприклад, у «Словарі української мови» Бориса Грінченка, який був надрукований у 1907–1909 роках, є такі одиниці, як актор і акторка, письменник і письменниця, маляр і малярка, лікар і лікарка та інші. Просто в сучасній суспільно-мовній практиці перелік тих професій, звань, посад, від яких утворюються назви жіночого роду, значно розширився.
«Особисто я до цього ставлюся спокійно: якщо комусь більше подобається, аби її називали професоркою, то хай так буде, не бачу в цьому нічого поганого. Я за різноманітність і свободу вираження в межах розумного й справедливого»
Поясніть різницю між суржиком і діалектизмами, чому вони не є частиною літературної мови? Суржик — це колорит чи паплюження української мови?
Якщо ми говоримо про українсько-російський суржик, то з точки зору чистоти й культури мовлення не можу віднести його до позитивних явищ, оскільки причини його утворення — насильницька русифікація українців, створення для них таких умов, зокрема в радянські часи, за яких, аби здобути освіту й побудувати карʼєру, українці були змушені опановувати російську. Натомість діалекти української мови — це її сила, її ґрунт, це те, що живить і збагачує нашу мову, адже зрештою кожне нове слово допомагає точніше, яскравіше, влучніше висловити наші думки. І сьогодні діалектні слова так само можуть ставати літературними, бо, наприклад, чи можемо уявити нашу мову без слів філіжанка, файний, зимний?
«Діалектизми є невідʼємним складником національної мови, так само як і літературна мова. Натомість суржик — це змішування двох мов, яке найчастіше відбувається неприродним, штучним шляхом»
Які найрозповсюдженіші міфи про українську мову?
Поширення певних міфів зумовлене передусім політико-ідеологічними чинниками. Міфів є багато, наведу лише один приклад, повʼязаний із теоріями походження української мови. Так, іще в імперські часи доволі популярною була версія про те, що в часи Київської Русі існувала так звана давньоруська мова, що була спільною для всіх етнічних спільнот, які населяли ту державу. І лише в 14 столітті ця мова розпалася на три східнословʼянські — українську, білоруську і російську. Отже, фактично прихильники цієї теорії позбавляли українську мову принаймні семи століть її історії. Іншою крайністю в питанні походження нашої мови є різноманітні міфічні теорії, повʼязані з віднайденням «золотого віку» української мови й доведенням її надзвичайної давності. Дехто, наприклад, стверджував, що наша мова така ж давня, як і санскрит або давня латина. Звісно, мотиви виникнення таких теорій цілком зрозумілі: їхні автори прагнули довести давність, унікальність, окремішність української мови. Проте з наукової точки зору вони не витримують критики й швидше шкодять, аніж приносять користь.
«На сьогодні загальноприйнятим серед науковців є положення про те, що українська мова виокремилася безпосередньо з прасловʼянської мови, і відбувалося це протягом 5–7 століть»
Ви маєте досвід викладання української мови іноземцям? Які складнощі виникають найчастіше?
Особисто я маю в цій галузі невеликий досвід, більше спеціалізуюся на викладанні української мови для російськомовних. Наразі методика викладання української мови як іноземної перебуває в активній фазі свого становлення, і тому всі труднощі ще попереду.
«Позитивним моментом є те, що завдяки ухваленню мовного закону нарешті розпочалася робота щодо визначення рівнів володіння українською й розроблення системи сертифікації згідно з усталеною міжнародною практикою»
Яким має бути сучасний викладач/учитель української мови?
Креативним, позитивним, терпимим, стильним. Може виникнути питання, до чого тут стиль. Я переконана, що молодь завжди хоче наслідувати, бути схожою на того, хто є для неї взірцем, а тому вчитель, і не лише української, має бути стильним, таким, на кого хочеться бути схожим. А ще будь-який учитель має стати дитині другом і наставником, ставитися до дитини з теплом і розумінням.
«Варто памʼятати, що кожен учень, незалежно від віку, професії, статусу, потребує насамперед уваги й підтримки»
Чому важливо спілкуватися українською мовою?
Українська мова — це не лише мова наших предків, а й мова наших нащадків, нашого майбутнього. Чим швидше всі українці заговорять українською, тим швидше розбагатіють, як би парадоксально це не звучало. Адже українськомовна людина потребуватиме саме українськомовного продукту, а це дає надзвичайно потужний стимул для розвитку креативних індустрій, а отже, економічного зростання. Коли ми всі це усвідомимо, то нарешті зрозуміємо власний секрет успіху.
«Подорожуючи Україною, я вже спостерігаю ледь помітну тенденцію: українська мова стає атрибутом і символом прогресивності, стилю, власної гідності, впевненості, а отже, успіху, у той час, як російська все більше стає маркером провінційності»
