Каразінці на лінії вогню: Богдан Цапенко

29 жовтня 2023 року

Богдан Цапенко — каразінець, який 24 лютого добровільно повернувся в Україну, щоб захищати свою країну та її незалежність

Сьогодні Богдан служить у сухопутних військах на Харківському напрямку. 

Каразінський долучається до допомоги Богдану Цапенку та його побратимам

Ціль: 10 000 гривень.

Посилання на банку

Номер картки банки: 5375 4112 0936 0416

Розкажіть про себе до повномасштабного вторгнення? Як і коли для вас почалася війна?

Напередодні війни я був у Польщі, там же 24 лютого я дізнався, що почалося повномасштабне вторгнення. Того ж дня я виїхав до України. Отож війна для мене почалася зранку 24 лютого, коли я, так сказати, прокинувся і дізнався від друзів, що почалося повномасштабне вторгнення. І я відразу вирішив вирушити в Україну і ставати на її захист. Зібрав усі речі, було тяжко виїхати. Не пускали автобуси, ніякий транспорт із Польщі через кордон. З горем пополам виїхав і доїхав до України.

Ви вступили в університет у цьому році на спеціальність «Середня освіта». Чи є у вас моральна й фізична можливість навчатися? 

Якщо є бажання, то можна поєднувати. Стараємося поєднувати, щоб і навчатися, і далі продовжувати життя на фронті.

Що було ключовим у вашому рішенні вступити до війська?

Ну дивіться, я не знаю, може, у мене таке виховання було. Я не зміг би сидіти спокійно в Польщі, поки таке відбувається в моїй країні. Тим паче, в мене рідні були в країні. Я повинен був стати на їхній захист. Я не міг просто спокійно сидіти в Польщі, хоча можна було б не виїжджати та далі собі працювати. Але я не міг цього дозволити собі. Навіть морально. І я вирішив їхати та вступити до лав у військо.

Можете розповісти, чим саме ви зараз займаєтеся у війську? 

Я служу в сухопутних військах, у нас окремий підрозділ, окремий стрілецький батальйон. Ми виконуємо завдання вже як півтора року на Харківському напрямку, на цей час це Куп’янсько-Лиманський напрямок. Обороняємо, так сказать, Харківщину, стоїмо на передній лінії. А так в принципі, ми всім займаємося, як звичайні військові. Обороняємо. Ми не штурмовий підрозділ, щоб там ніхто не думав. Ні, ми не штурмовий підрозділ, але ми теж виконуємо свої задачі по захисту Батьківщини. 

У мене на даний час посада головного сержанта роти. У мене є свої обов’язки та відповідальність. Але по принципу нашого підрозділу, у нас кожний військовослужбовець повинен вміти все. Надавати медичну допомогу на рівні бойового медика, володіти усіма видами озброєння, які у нас є.

Минуло понад 600 складних днів повномасштабної війни. Що мотивує вас та дає сили триматися й боротися далі? 

Ну дивіться, єдине, що мотивує, те, що я захищаю своїх рідних. Я повинен це далі робити. Напевно, тільки це мотивує. Тому що, дивлячись на те, що в нас відбувається у владі, як тільки починаю над цим задумуватися, мотивація пропадає дуже швидко. Коли виїжджаємо у тилові міста й дивимося, як там міняють нормальну бруківку знову на бруківку, роблять дороги чи ще кудись відмиваються гроші. І паралельно з тим ми бачимо, що дійсно у нас відбувається на фронті, чого в нас не вистачає, чому ми скидаємося своїми грошима на ці всі речі, дрони, автомобілі, їхній ремонт. Це все великі гроші, і практично це все ми робимо своїми силами й за допомогою волонтерів, які теж не втратили мотивацію допомагати.

А коли ми от так виїжджаємо і бачимо, що все так робиться, нас це дуже засмучує. І на цьому фоні, на мій розсуд, може повністю пропасти мотивація щось робити далі, якось далі захищати, якщо за нашими спинами таке відбувається. І те, що немає вже, як на початку, черг у військкомати. Всі такі правильні зараз: всі знають свої права, але ніхто не знає свої обов’язки. Обов’язок кожного громадянина України, так сказати, чоловічої статі — стати на захист своєї Батьківщини. Це всі якось упускають, починають казати за свої права, що незаконно роздають повістки та все інше. Це нас теж дуже бентежить, тому що ми вже півтора року без ротації. Слава богу, що хоч є якісь відпустки, що хлопці відпочивають. А так теж дуже тяжко морально й фізично знаходитися на лінії зіткнення. Ми теж хочемо якогось відпочинку, щоб нас замінили й дали якогось відпочинку, щоб прийти в себе, так сказати.  

Які ціннісні трансформації з вами трапилися протягом війни? 

Ну дивіться, що змінилося в мойому розумінні — це, наприклад, ставлення до життя, так сказати. Раніше щось там відкладалося на потім. Потім зробимо, потім купимо…Зараз, коли ти розумієш, що в тебе кожна хвилина життя на рахунку: сьогодні ти є, а завтра тебе може не бути. То більше почав цінити це життя, час, який проживаю. І більше робити для себе та для близьких якісь такі моменти, які раніше не міг собі дозволити. 

Ви вступили в університет в цьому році на спеціальність “середня освіта”. Чи є у вас моральна й фізична можливість навчатися? 

Якщо є бажання, то можна поєднувати. Стараємося поєднувати, щоб і навчатися, і далі продовжувати життя на фронті.

Що, на вашу думку, дає освіта в університеті? Що хочете отримати для себе в професійному й духовному плані? 

Для себе більш так краще хочеться знати географію, тому я і пішов на цей фах. І плюс є таке бажання в наступному, після перемоги, якщо все буде добре, я зостанусь живий і з морально-психологічними силами, можливо, піти в школи й бути там вчителем географії, навчати дітей. Нормально їм розказувати географію, про Україну. І трошки історії, яку ми зараз всі пишемо, можна сказати. 

Що для вас значить Каразінський?

У першу чергу, добре, що в Україні є такі університети. Такі, що їхні дипломи визнаються на європейському рівні. Можна представляти Україну закордоном, маючи цю освіту. Це дуже добре, що в Україні є такий університет. Не все так погано, як кажуть, у сфері освіти. Маю надію, що надалі такі освітні заклади будуть тільки додаватися. А так для мене Каразінський — це один із маленьких пропусків у життя після перемоги. Я зможу робити щось так для себе корисне і для наступного покоління.

Які плани на майбутнє маєте, окрім вчителювання? 

Ну які плани на майбутнє…З матеріального плану хочеться збудувати будинок, бо мій будинок від росіян зруйнований. Від їхніх обстрілів у мене вже будинку немає, і в моїх близьких його теж вже немає. Так що відбудувати домівку, бо на даний час я її не маю. І зробити якийсь вклад у розвиток країни. Якось допомагати в цьому плані. Хотілося б допомогти, наприклад, якимось фондом, зробити реабілітаційні центри для ветеранів війни. Тому що це нам буде дуже потрібно — психологічна допомога після війни. Потрібно нам більше реабілітаційних центрів і залучити більше спеціалістів до цього. Щоб військові могли після перемоги нормально влитися назад у суспільство, тому що їм буде дуже важко. Цивільні цього не розуміють, як це для військового, який рік-два пробув на війні, як це повернутися назад до нормального цивільного життя, так би мовити. Це дуже важко після того, що переживають військові. Тому для цього потрібна кваліфікована допомога. І от мені дуже хотілося б взяти таку участь, зробити вклад у реабілітаційні центри.

Можете дати пораду, настанову каразінцям і всій спільноті, яка прочитає це інтерв'ю?

У першу чергу хотів би звернутися до чоловічого, так би сказати, роду. Не потрібно боятися. Потрібно йти захищати свою домівку, тому що рано чи пізно це все-таки прийдеться робити. Тому зараз, поки є час, потрібно тренуватися. Є багато курсів з тактичної, вогневої підготовки, також по тактичній медицині. Я рахую, що тактичну медицину повинен знати кожен: як надати першу невідкладну допомогу навіть не в військовій сфері, а просто в цивільному житті дуже знадобиться. 

І що я можу сказати ще таке: донатьте, допомагайте армії, поважайте військових, допомагайте військовим настільки, наскільки це для вас можливо у цьому плані. Не будьте осторонь війни. Війна іде в усій країні, а не просто там десь у якійсь частині нашої країни. Тому повинно бути так: або ти на війні, або ти для війни. По-іншому ніяк. От коли переможемо, тоді вже можна займатися своїми справами і далі йти нормально по життю. 

І ще такий момент хотів би сказати щодо корупції. Треба починати з себе, ці всі дєла. Починати з себе, коли йдеш у лікарню не за шоколадку щось вирішувати. А, так само як воно потрібно бути. І так само в питаннях освіти й усього іншого. Коли люди почнуть починати з себе, тоді в нас і корупції стане менше. І зверху також. В принципі все.