До ювілею видатного українського астронома: професор Дмитро Лупішко про дослідження астероїдів

Сьогодні своє 80-річчя відзначає видатний український астроном, учень академіка Миколи Барабашова, професор Дмитро Федорович Лупішко.

Він є заслуженим діячем науки і техніки України, засновником харківської астероїдної наукової школи, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, автором численних наукових робіт із дослідження космосу. Вчений став одним із перших, хто розпочав систематичні дослідження малих планет, а завдяки науковій роботі його групи Харківський університет став провідною установою в цій галузі досліджень. Його ім’ям названо один з астероїдів.

Дмитро Федорович народився в багатодітної сільській родині, яка не була пов’язана з наукою. Після закінчення семирічки та технікуму він вирушив до Сибіру, а потім три роки служив у армії. Тож чому Дмитро Лупішко, хлопець із Конотопа, вирішив вивчати зірки та присвятити себе астрономії?

Про це та про інші секрети видатного харківського астронома дізнаєтеся в інтерв’ю.

Дмитре Федоровичу, коли вам засяяли зірки?

Успішно закінчивши 7 класів сільської школи в Сумській області, без іспитів я вступив до Конотопського залізничного технікуму. Після закінчення технікуму працював на Західносибірській залізниці, на щойно побудованій лінії Новокузнецьк — Абакан. Згодом пішов служити до армії, де й відчув потяг до зірок. У дитинстві астрономією «не хворів», а ось в армії на Далекому Сході якось зацікавився.

Річ у тому, що я був командиром відділення підготовки даних (ВПД), яке, окрім обчислення даних для заправляння ракети та наведення її на ціль, у літній період виконувало також геодезичні роботи в тому регіоні. Серед геодезичних приладів для роботи у нас був найсучасніший воєнний і навіть ще частково секретний оптичний інструмент — теодоліт із досконалою оптикою. У безхмарні ночі я часто просив у нашого начальника ВПД дозволу скористатися теодолітом, щоб спостерігати Місяць, Марс, Юпітер, Сатурн, зоряні скупчення тощо. Це мене дуже захопило та надихнуло після служби, в 1964-му, вступати до Харківського університету. І не жалкую! Їхав до Харкова та не знав про славетну харківську школу астрономів, про Барабашова.

«Лише на третьому курсі доля звела мене з академіком Барабашовим, який запропонував провести спільне наукове дослідження з вивчення мікрорельєфу поверхні Місяця. З того часу й почалася моя наука, а Микола Павлович без сумнівів узяв мене до себе в аспірантуру. Я був його останнім аспірантом»

Чи можна сказати, що планетна наука академіка Миколи Барабашова стала для вас поштовхом вивчати астероїди?

Можна. У той час наближалося велике протистояння Марсу, тому я почав вивчати цю планету, опублікував дві статті, захистив дипломну роботу. Потім вступив до аспірантури, і кандидатська дисертація також була присвячена Марсу. Мені вдалося провести досить вагомі та вдалі дослідження Марсу під час його глобальних пилових бур, адже я пів року спостерігав за ним у Таджикистанській обсерваторії Інституту астрофізики поблизу м. Душанбе. Цьому сприяв Микола Павлович, який домовився з академіком Пулатом Бабаджановим в Душанбе, аби мені дозволили користуватися їхнім телескопом, тому що в Харкові Марс був низько над горизонтом, і спостереження мали б гірший результат через поглинання земної атмосфери.

У 1975 році успішно захистив дисертацію. Тим часом вчені США вже активно досліджували астероїди, Європа також почала спостерігати та вивчати малі планети. Мене зацікавила ця тема, адже це був новий напрям у вітчизняній планетній астрономії. Почалися перші спостереження за астероїдами, а вже у 1984 році я створив постійну робочу групу «Астероїди» при Астрораді АН СРСР й очолював її до кінця існування Астроради. До речі, я брав участь у першій конференції «Астероїди, комети, метеори», яка проходила у Швеції у 1983 році, де виступив із доповідями про наші результати досліджень астероїдів.

«Заслуга нашої харківської групи полягає в тому, що ми одними з перших почали працювати в цьому напрямі. Щоб привернути увагу до малих планет, ми організували в Харкові два всесоюзні семінари. У результаті почалися дослідження астероїдів і в інших обсерваторіях країни»

Які наукові результати ви вважаєте найвагомішими?

До нас у науковому просторі існувала думка, що поверхні астероїдів М-типу суто металеві. Разом з Іриною Бельською ми довели, що найбільші астероїди М-типу вміщують як мінімум 50% силікатів. Цей результат підтвердили американці спектральними спостереженнями лише через 5 років.

Ще один вагомий результат: ми відродили поляризаційний метод спостереження й вивчення астероїдів. Нам вдалося виявити кілька нових поляризаційних ефектів щодо астероїдів і показати, що поляриметрія — це дуже ефективний метод дослідження астероїдних і планетних поверхонь. До речі, за розвиток і результати застосування цього методу досліджень до Місяця, планет і астероїдів ми троє з НДІ астрономії отримали Державну премію України в галузі науки і техніки у 2010 році, а наш університет був головною установою з подання наукової роботи на цю премію.

У нас найвагоміші здобутки у вивченні оптичних властивостей (альбедо, показники кольору, фазові залежності блиску та поляризації) і законів розсіювання світла поверхнями астероїдів різних типів. У межах міжнародних програм співпраці мої найближчі колеги відкрили десятки нових подвійних і потрійних систем серед астероїдів, тобто астероїдів, що мають свої супутники.

Велика спостережна та теоретична робота виконана в нашому відділі з дослідження астероїдів, що наближаються до Землі та можуть загрожувати нам своїм зіткненням. Зокрема, одержано нові надто важливі дані про вплив сонячного випромінювання на динаміку орбітального руху й осьового обертання таких астероїдів.

«Світова астрономічна спільнота знає та користується створеними в Харкові базами даних з фотометрії та поляриметрії малих тіл, що ввійшли до міжнародної бази даних Planetary Data System та є доступними в інтернеті. І цей список наших досягнень можна продовжувати ще довго»

Чому до вас ніхто не вивчав астероїди?

Астероїди — це тіла Сонячної системи, які, на відміну від зір, не випромінюють своє власне світло, а лише відбивають сонячне світло, що падає на їхні поверхні. І саме тому ми можемо їх бачити (тобто спостерігати) в телескоп. Що більше розмір астероїда та його відбивна здатність (так зване альбедо), то більше світла потрапляє в телескоп, легше й точніше його можна виміряти.

Астероїди або малі планети (це синоніми) — справді малі тіла, що мають розміри від сотень кілометрів до десятків і менше метрів. Найбільші астероїди, як правило, не дуже цікавлять дослідників, оскільки їх спостерігали вже багаторазово, тому про них уже багато чого відомо. Інтерес становлять щойно відкриті об’єкти, про які ще замало даних. Але це зазвичай тіла діапазону 10–100 м, світлові потоки від яких у сотні мільйонів разів менші, ніж, скажімо, від Марсу. Тому перша й основна складність вивчення астероїдів полягає в тому, що для їх спостережень треба мати дуже чутливі приймачі світла та більш-менш потужні телескопи.

Ще одна складність полягає в тому, що конкретний астероїд, який ми хочемо досліджувати, далеко не завжди з’являється на нічному небі та є доступним для спостережень. Його можна чекати п’ять років, наприклад, а може, й 10–15. Усе залежить від співвідношення орбіт астероїда та Землі. Тому у зв’язку з тими чи іншими складнощами охочих до досліджень астероїдів було небагато. Ми стали першими, мабуть, тому, що усвідомлювали важливість для науки дослідження цього класу об’єктів і мали чималий досвід планетних досліджень завдяки планетній школі академіка Барабашова.

Тому й почав самотужки занурюватися у світ астероїдів. Приємно усвідомлювати, що астрономія захоплює і нинішнє покоління. Харківська група астрономів активно працює і сьогодні. Наша команда найактивніша в Європі. Славетна історія харківської астрономії дає нам сили пережити проблеми сьогодення. Ми віримо, що харківська астрономічна школа житиме й успішно розвиватиметься в майбутньому.

«Зазначу, що започаткувати цей напрям досліджень 45 років тому було нелегко, бо тоді ж не було ніяких вітчизняних публікацій з фізики астероїдів, а закордонні англомовні статті були малодоступними, бо закордонних журналів і наукових робіт з астрономії було обмаль. Єдине, що втішало та надихало, — після Марсу я мав певний досвід планетних досліджень»

Над чим сьогодні працює харківська група дослідників астероїдів?

Традиційна наша тема, з якої ми починали та якою зараз керує Василь Шевченко, — це вивчення астероїдів Головного поясу. Інша важлива тема (Ю. Круглий, І. Бельська) — астероїди, що наближаються до Землі. Ми активно співпрацюємо з іншими країнами, аби користуватися їхніми телескопами, адже того, що маємо з 1964 року, недостатньо для сучасних досліджень. Почуваємо себе трохи «за бортом», бо не можемо дозволити собі потрібні для спостережень і досліджень відрядження в передові космічні країни, де твориться астрономія.

«У 2020 році Ірина Бельська разом з уже досвідченими та молодими колегами подала проєкт із дослідження астероїдів М-типу як джерела залізних метеоритів, тобто корисних копалин і ресурсів. Цей проєкт виграв перший і надто складний конкурс Фонду національних досліджень України та отримав фінансування. Вважаю цей напрям досить перспективним»

Дмитре Федоровичу, чи слід боятися астероїдів і чому ми їх так прискіпливо вивчаємо?

Вивчення астероїдів дає можливість зрозуміти напрям еволюції планет Сонячної системи, зокрема й нашої Землі як планети. Це інтереси фундаментальної науки.

Є і прикладні інтереси — астероїдно-кометна загроза. На сьогодні ситуація з можливістю такої загрози значно покращилася, адже за останні 20–25 років відкрито та каталогізовано велику кількість тих астероїдів, що становлять потенційну небезпеку. У США та в Пізанському університеті (Італія) працюють служби, які перевіряють кожен щойно відкритий астероїд на його можливу загрозу зіткнення. Тому можна спати спокійно: жоден із відомих нині астероїдів не загрожує прямим зіткненням із Землею, хоча є й такі, за якими треба уважно стежити.

«Переконаний у доцільності та перспективності вивчення поясу астероїдів, аби в майбутньому використовувати їхні корисні копалини, гази, видобувати ресурси»

Найочікуваніший подарунок у свій ювілей? Що може вас потішити?

Найсерйозніший подарунок я отримав у 1983 році, коли вперше потрапив за кордон і побачив унікальну книгу "Аsteroids", що була видана в США під редакцією «патріарха» астероїдних досліджень Тома Герельса. У цьому виданні обсягом понад тисячу сторінок викладено весь тогочасний стан науки про астероїди. Я тоді був найщасливішим у світі, бо отримав ту книгу в подарунок від шведського колеги.

«А сьогодні найкращим подарунком залишу сподівання на сучасний телескоп для харківських астрономів, бо це справді необхідно для збереження та подальшого розвитку харківської астрономічної школи»