140 років від дня народження Зінаїди Серебрякової

Зінаїда Серебрякова — видатна всесвітньовідома художниця з Харківщини, картини якої ви неодмінно бачили. Її життєвий шлях був буремний і складний, та, навіть провівши останню третину життя в еміграції, вона згадувала рідну Слобожанщину, наповнену мальовничими пейзажами та гордими натурницями — селянками.

Зінаїда, уродженка села Нескучного, писала у своїх листах про її найщасливіші роки родинного і творчого життя в Україні. Після тривалого періоду боротьби за збереження української державності (1917–1923) вона овдовіла і почала працювати в археологічному музеї Каразінського університету. Та згодом через фінансове становище мусила емігрувати.

Творчість Серебрякової до переїзду була наповнена полями, жнивами, садибами, селянками, автопортретами та сім’єю. В еміграції у Франції художниця була вимушена розпрощатися з тематикою селянства і перейти до марокканської теми, яка була досить популярна на той час. Зінаїда не змогла писати по пам’яті рідні краєвиди. Українці ж згадають про неї аж у 1965 році, після двадцяти років еміграції, на виставці в Києві.

Життя Зінаїди Серебрякової не менш цікаве, аніж творчість — справжня гойдалка зі злетів і падінь. Щастя й успіх, самотність і забуття, еміграція й повернення додому бодай через картини... Все було, а залишилось найголовніше — краса, пронесена крізь вир епох.