Народився в с. Поріччя Тверської губернії в сім’ї священнослужителя. Навчався у Тверській духовній семінарії, потім у Санкт-Петербурзькій духовній академії. Крім того, під керівництвом графа Михайла Михайловича Сперанського вивчав законознавство в I відділенні Імператорської канцелярії, одночасно слухав лекції у Санкт-Петербурзькому університеті. У 1831–1834 роках вивчав юридичні науки в Берлінському університеті. Після повернення до Санкт-Петербурзького університету підтвердив науковий ступінь доктора наук і був зарахований до II відділення Імператорської канцелярії.

У 1835 році затверджений у ступені доктора права і призначений викладачем у Харківський університет. З 1837 року став екстраординарним, з 1838 року — ординарним професором на кафедрі цивільних законів. Викладав енциклопедію законознавства та римське право, цивільні закони Російської імперії, нетривалий час читав кримінальне право.

У 1836–1837 роках обіймав посаду синдика Харківського університету, з цього ж часу був членом комісії для складання зводу університетських постанов. Упродовж 1839–1841 років перебував на посаді ректора університету. У 1849–1850 та 1852–1853 роках виконував обов’язки ректора. Надалі був проректором, з 1842 до 1858 року (з нетривалими перервами) був деканом юридичного факультету, директором Педагогічного інституту. Вийшов у відставку в 1862 році.

У 1866 році обраний професором цивільного права до тільки-но відкритого Новоросійського університету, де читав лекції до 1874 року. Деякий час викладав також римське право. У 1874 році вийшов у відставку й переселився до Харкова.

З 1845 року був членом Копенгагенського товариства північних антикваріїв. У грудні 1863 року рада Харківського університету обрала його своїм почесним членом.