Народився в с. Ново-Краснянка Куп’янського повіту Харківської губернії в сім’ї робітників. Трудову діяльність почав з 14 років (лампівник на шахті, робітник на залізничному транспорті). Брав участь у революційному русі. На початку 1917 року був заарештований. Після перемоги Лютневої революції став секретарем Сватівського районного комітету залізничників. Після Жовтневої революції перебував на посаді секретаря Сватівського ВРК, секретаря штабу Червоної гвардії та комісара ділянки залізничного шляху. Був активним учасником громадянської війни (армія, підпільна робота). Працював у Дорполіт відділі (м. Самара), брав участь у боротьбі з бандитизмом.

У 1923–1926 роках навчався в Комуністичному університеті імені Артема, потім — в аспірантурі Українського інституту марксизму-ленінізму (на філософсько-соціологічному відділенні, закінчив у 1929 році).

Упродовж 1929–1930 років був ректором Харківського інституту народної освіти, а після його реорганізації — директором Харківського фізико-хіміко-математичного інституту.

У 1932 році був призначений директором Інституту червоної професури при Президії ВУЦВК. Був асистентом, доцентом, з 1930 року — професором кафедри діалектичного та історичного матеріалізму у ВУАМЛІН, професором і керівником кафедри діалектичного й історичного матеріалізму в Харківському фізико-хіміко-математичному інституті та Харківському університеті.

З 1928 року — молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником, дійсним членом науково-дослідного інституту філософії та природознавства ВУАМЛІН (1932 рік), був обраний членом президії ВУАМЛІН. Перебував на посаді відповідального редактора науково-політичного журналу «За марксистсько-ленінське природознавство», був членом редколегії журналу «Під прапором марксизму-ленінізму».

У 1934 році був необґрунтовано репресований. Звільнений у 1939 році. Жив у Куп’янську, де працював інструктором райспоживспілки та міськради (до 1948 року). З 1948 до 1957 року працював на машиноремонтному заводі плановиком, змінним інженером, технологом, начальником планово-виробничого відділу. У 1955–1956 роках був повністю реабілітований.

У 1957–1958 роках був старшим викладачем, а з 1958 до 1961 року — професором кафедри філософії Харківського університету (з 1961 року — професором-консультантом). Під його керівництвом захищено 6 кандидатських дисертацій.

Удостоєний урядових нагород (у 1967 році — орден Леніна). Заслужений працівник вищої школи УРСР. Почесний громадянин міста Сватове (Луганська область).