Видатні випускники Каразінського університету: геолог, академік Григорій Доленко

Григорій Назарович Доленко — це фахівець у галузі нафтогазової геології.

Народився у с. Гаївка (тепер Кіровоградської області). У 1940 році закінчив геолого-географічний факультет Харківського університету. Працював у виробничих геологічних установах, зокрема на нафтових промислах Краснодарського краю й Урало-Поволжя. У 1945–1950 роках — головний геолог Радянського нафтового управління в Австрії. Брав участь у відкритті нафтових родовищ Матцен і Адерклаа, газових родовищ Шонкірхен і Цвендорф (Австрія). У 1950–1952 роках — головний геолог тресту «Укрнафторозвідка», з 1952 року — працівник Інституту геології і геохімії горючих копалин Академії наук УРСР. З 1964 року — член-кореспондент Академії наук УРСР, з 1979 року — академік Академії наук УРСР.

Основні напрями наукової роботи — геологія нафти й газу, зокрема розгляд теоретичних питань щодо закономірностей утворення й розміщення нафтових і газових родовищ. За участю Григорія Назаровича в Україні було відкрито низку родовищ нафти й газу, зокрема Долинське, Північно-Долинське, Новобитківське, Орів-Уличанське і Струтинське.

Вчений розробив теорію нафтогазоносних провінцій у зв’язку з процесами верхньої мантії Землі, обґрунтував основні положення вчення про закономірності утворення й розміщення промислових родовищ нафти та газу, сформулював закономірність розміщення нафтових і газових районів у нафтогазоносних провінціях, уявлення про час утворення нафтових і газових родовищ, встановив закономірність змін властивостей нафти залежно від площі вертикального розрізу родовищ і розробив критерії пошуку нафти та газу на великих глибинах.

Підсумком багаторічних досліджень Григорія Доленка стала монографія «Происхождение нефти и газа и нефтегазонакопление в земной коре». У ній показана історія розвитку поглядів на генезис нафти й газу, їх міграцію та акумуляцію у родовищах тощо, а також обґрунтована сучасна теорія мінерального синтезу нафти й газу.

Григорій Назарович виступав із науковими доповідями у 13 країнах Європи, Азії та Америки. Був дійсним членом багатьох наукових товариств, комітетів та рад.

У 1971 році вчений став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, а в 1977 році отримав Премію імені В. І. Вернадського АН УРСР, якою нагороджували за найкращі роботи в галузі геології, геофізики і гідрофізики.