У Каразінському вшанували пам'ять загиблих та відкрили фотовиставку про університет під час війни

У Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна відбулося покладання квітів до меморіальної дошки каразінцям, які загинули під час російсько-української війни. Адміністрація університету, студенти, викладачі та співробітники зібралися разом, аби вшанувати пам’ять полеглих хвилиною мовчання та словами вдячності.

Під час заходу згадали тих, хто взяв до рук зброю й став на захист України, і тих, чиї життя забрала війна. «24 лютого розділило наше життя на дві частини», — наголосила ректор університету Тетяна Кагановська під час своєї промови. Вона зізналася, що кожного року напередодні цієї дати спогади повертають до ранку, який змінив усе: «Ми не вірили, що в третьому тисячолітті можлива повномасштабна війна. Але вона прийшла й почала забирати наших людей».

Ректор згадала перші дні вторгнення, коли керівництво університету залишалося на робочих місцях, приймало рішення щодо безпеки студентів і збереження інституції. «Ми розуміли, що маємо шалену відповідальність за наших студентів, зокрема іноземних, яких потрібно було вивозити. Ми організовувалися, шукали транспорт, їжу, звітували щодня, скільки людей вдалося відправити в безпечніші місця».

Окремо пролунали слова про каразінців, які загинули на фронті. «Нам хочеться пообіцяти їм, що ми будемо гідні їхнього подвигу. Що будемо жити, працювати, розбудовувати. А найголовніше — маємо зберегти нашу країну. Пам’ять про них залишиться в наших серцях», — зазначила ректор.

До четвертої річниці повномасштабного вторгнення в університеті відкрили виставку світлин фотографів Вікторії Якименко, Михайла Проценка, Діани Курганової та Віталія Пелиха. Експозиція відтворює життя Каразінського з 24 лютого 2022 року: зруйновані корпуси, порожні аудиторії, волонтерські ініціативи, евакуацію студентів, моменти підтримки й згуртованості.

«Тут, на цих фото, — наша історія. Коли згадуєш перші кадри, здавалось, що руки можуть опуститися. Але університет вистояв, бо поруч були справжні друзі й однодумці», — наголосила ректор.

Світлини стали не лише документальним свідченням руйнувань, а й доказом сили університетської спільноти. Сьогодні Каразінський — це родина, яка підтримує одне одного, розділяє біль і радість, тримається разом і продовжує працювати задля майбутнього.

Пам’ять про загиблих каразінців — це не лише скорбота, а й відповідальність жити та діяти так, аби їхня жертва не була марною.