Рефлексії незламності: у Каразінському презентували альбом про університет під час війни

У Каразінському університеті відбулася презентація унікального видання — альбому «Каразінський університет: рефлексії ректора в часи війни», присвяченого життю університетської спільноти в умовах повномасштабної війни. Презентація видання відбулася в межах відзначення 220-ї річниці від дня відкриття університету.

Альбом — це більше, ніж хроніка подій. Це свідчення стійкості, сили духу та людяності каразінців у найскладніші часи. Видання увічнює пам’ять про каразінців, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України, і водночас є роздумами про виклики та досягнення, про збереження й розвиток освіти та науки, про служіння майбутньому.

«Цей альбом — це не просто дати й події. Це про наші сенси, про нашу силу, про нашу незламність, — зазначила ректор університету Тетяна Кагановська. — Мені хотілося зібрати тут наш досвід — болючий, складний, але дуже людяний. Дякую кожному й кожній з вас за те, що живете разом з Каразінським».

До створення видання долучилися: видавець Олександр Савчук, дизайнер Олексій Чекаль, фотографи Вікторія Якименко та Михайло Проценко, перекладач Ольга Пєшкова. Усі вони під час зустрічі поділилися своїм баченням проєкту та емоціями, які супроводжували роботу над ним.

Видавець Олександр Савчук зазначив, що після закінчення аспірантури в Каразінському у 2010 році він відчував свій зв’язок з університетом, і тому для нього було надзвичайно важливо зробити щось якісне, модерне та сучасне.

Фотографи проєкту Вікторія та Михайло наголосили на тому, що це велика відповідальність — бути співавторами цієї хроніки, що вони не просто фіксували моменти, а проживали їх разом з усіма.

Дизайнер Олексій Чекаль розповів про особливості створення дизайну та розробки шрифту. Дизайн альбому натхненний спадщиною Василя Кричевського — видатного українського митця, що надає виданню глибокого символізму. В альбомі — світлини, есеї, рефлексії, що відкривають внутрішній світ університету в часи випробувань. Примірники вийшли українською та англійською мовами.

Перекладачка Ольга Пєшкова розповіла, що робота над англомовною версією стала для неї своєрідною терапією: «Коли ти читаєш цей текст цілісно, в хронологічному порядку, це схоже на психоаналіз. Адже ти маєш розуміти, що відчував автор, коли писав його. Переклад — це також спосіб емоційного проживання».

Альбом уже став важливим артефактом пам’яті та водночас поглядом у майбутнє, який розповідає про те, як університетська спільнота, попри втрати й біль, продовжує виконувати свою місію на найвищому рівні.