Освіта попри війну: перший рік на посаді ректора Каразінського університету

14 липня 2022 року виповнюється рік, як Каразінський університет очолила професор Тетяна Кагановська, обійнявши посаду ректора. Цей рік майже навпіл розділила війна.

Тетяно Євгеніївно, виповнюється рік, як ви на посаді ректора Каразінського університету. Які враження?

Це був рік, який змінив моє життя! Очолити Каразінський університет — це велика честь, але й складний життєвий виклик і велика відповідальність. Вдячна всім, для кого університет — це його життя, ми з вами — одна команда!

Не очікувала й на мить не допускала, що колись може статися повномасштабна війна на українській землі, у нас в Харкові! Як не думала, що доведеться керувати 29-тисячною університетською спільнотою в час війни. У перші ж години прийшло усвідомлення, що ми на порозі докорінних змін: як було раніше, тепер не буде. Треба зібратися, залишити емоції, страх і біль осторонь, бо ми відповідальні за долі університетських людей, ми відповідальні за національне надбання — Харківський Каразінський університет!

Вам довелося керувати університетом у переломний момент. Сьогодні викликів та проблем — більш ніж достатньо. Що відзначилося в пам’яті з довоєнного часу?

Наприкінці січня був найяскравіший період. Менш ніж за місяць до російського вторгнення Каразінський університет відсвяткував свій черговий день народження — 217-ту річницю від дня свого відкриття. Гостинно зустрічали численних друзів університету. Приймали відеовітання від випускників з усіх континентів, навіть з Антарктиди. Говорили про досягнення і виклики, обговорювали плани та візії розвитку нашої потужної та авторитетної університетської корпорації, яку вже дев’ятий рік поспіль британський рейтинг QS ставить на найвищу позицію серед українських університетів.

Раділи найкращим за новітню історію університету результатам Вступної кампанії–2021: 31 000 заяв від абітурієнтів, 3453 першокурсники. 19 з них — з результатами ЗНО у 200 балів, переважно на наукоємні фізико-математичні та природничі спеціальності, які університет оберігає як зіницю ока.

З обережним оптимізмом відзначали більш ніж успішний, попри пандемію, набір іноземних студентів і аспірантів, що підтвердив статус Каразінського університету як найбільшого осередку підготовки іноземних студентів в Україні — понад 4 000 з 68 країн світу. Працювали над реалізацією наукових проєктів із фінансуванням майже в 79 млн грн, утримуючи другу серед українських університетів позицію за кількістю публікацій у наукових періодичних виданнях, що індексуються в Scopus та Web of Science. З теплотою згадую урочистий, хоча й через пандемію проведений переважно в форматі онлайн, випуск магістрів.

Університет, незважаючи на пандемію та інші виклики, був на злеті, але 24 лютого розпочалася війна...

2022 рік для університету починався складно, ніби з самого початку попереджав, що стане роком життєвих випробувань. 7 січня — займання в одному з гуртожитків, 13 січня — пожежа в головному корпусі. На щастя, обійшлося без значних втрат, хоча було багато галасу. Цей життєвий досвід ми використали як привід для висновків. Однак все це виглядало як натяк — готуйтеся, буде не просто. Ніби перший тест на стресостійкість.

Та саме 24 лютого розділило наше з вами життя на До та Після. Колись ми вчили історію, читали книжки, дивилися фільми про війну, переживали біль наших рідних, яким довелося її пережити. Сьогодні війна прийшла до нас додому. Здавалося б — ніколи знову! Ми думали, що вже навчені історією, і що в XXI столітті конфлікти можна вирішити мирним способом. Але у наших «добрих» сусідів були інші плани.

У перші дні й тижні, вочевидь, найбільш суттєвим було питання виживання, фізичного та психологічного. Найскладнішими були перші дні, коли відчуття довоєнної стабільності миттєво розвіялося з димом пожеж від бомбардувань.

Університет потребував налагодження роботи в умовах, які до цього здавалися неможливими, — в зоні активних бойових дій, фактично на лінії фронту, під постійними, жорстокими обстрілами цивільних об’єктів, в умовах реальної загрози штурму нашого міста. Перші кадри влучань у корпус фізтеху на П’ятихатках 25 лютого, бої з диверсійно-розвідувальними групами ворога в місті 27 лютого, влучання в будівлю обласної адміністрації та ударна хвиля по основних корпусах на майдані Свободи 1 березня, ранкове влучання в корпус на Мироносицький 2 березня... Таке неможливо забути, як і постійні «прильоти» та повідомлення про руйнування, новини про жертви серед цивільних у місті, жахливий звук бойової авіації над містом та повітряні тривоги, що безперестанку змінювали одна одну!

Після кожного повідомлення розривалося серце, бо за кожною звісткою — життя, руйнування твоєї університетської домівки, всього до болю рідного й важливого!

У цій атмосфері нам вдалося втримати надважливі комунікації всередині університету. Ситуація була більш ніж непростою, проте залишилась керованою: уже вранці 24 лютого повною мірою запрацювала кризова онлайн-комунікація між ректоратом і факультетами, на факультетах, в інститутах, у підрозділах, між кураторами та студентськими групами. Вдалося втримати емоції, запобігти паніці. Пишаюся нашою університетською спільнотою: взяли себе в руки, швидко пройшли етап прийняття, згуртувалися, почали підтримувати одне одного, діяти виважено й розсудливо. Складні, на межі людських можливостей обставини виразно засвідчили, хто справжні друзі, хто чого вартий. Хто з тобою в одній команді. Хто готовий у складний момент підставити своє плече!

Перші дні й тижні війни, мабуть, запам’яталися в деталях?

Як ви розумієте, нікого не готують бути ректором під час війни. Але довелося отримувати такий досвід. І ці виклики, як дивно це б не прозвучало, роблять нас сильнішими!

Лінію поведінки довелося вибудовувати дуже обережно. І як для ректора, і як для матері. Попри емоції, треба було діяти рішуче, оперативно приймати складні рішення, разом з тим пам’ятати, що ми відповідальні за майже 24 тисячі студентів і слухачів університету, наймолодших членів нашої університетської родини.

У перші ж дні війни здійснювали евакуацію студентів із гуртожитків для возз’єднання з родинами в місцях постійного проживання в інших регіонах. Кільком сотням студентів, чиї сім’ї опинилися в зоні активних бойових дій на Сході та Півдні та які залишилися в укриттях у студмістечку, організовували гуманітарну підтримку.

Допомагали з організованим виїздом із міста. Дружній нам національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» дав нам можливість тимчасово розмістити в Полтаві працівників і студентів-харків’ян із небезпечних районів Харкова: тих, що опинилися під найбільш інтенсивними обстрілами. Хтось залишився в Харкові та з Харковом, когось обставини змусили поїхати далі, на Захід України чи за кордон.

Ударна хвиля від вибуху на майдані Свободи 1 березня наробила чимало лиха. Від вибуху знеструмило головний корпус. Сотні розбитих вікон, а на вулиці початок березня. Це призвело до часткового розмороження опалювальної системи та, як наслідок, підтоплення приміщень. Зупинили роботу університетські сервери, а це бухгалтерська та кадрова документація, електронний документообіг, більшість вебресурсів університету, зокрема, з платформою та матеріалами для дистанційного навчання. Усе це впливало на можливість нарахування й виплати заробітної плати та стипендій, перезапуск освітнього процесу. В умовах реальної небезпеки добровольці з інженерних та господарчих підрозділів і служби охорони працювали над усуненням пошкоджень та ліквідацією найбільш загрозливих наслідків. Вдалося евакуювати в безпечне місце сервери, розгорнути резервні, а частину даних взагалі перенести в «хмару». Бухгалтерська служба забезпечила виплату зарплат й академічних стипендій. Викладачі, лаборанти, бібліотекарі та інші члени університетської громади за покликом серця приходили в університет, збирали вибите скло, забивали вікна, працювали над збереженням бібліотечних фондів, лабораторного устаткування, гербарію, який, як відомо, є об’єктом національного надбання. Проживши все це, зробила для себе висновок: університет справді величний, доки в ньому працюють такі віддані університетській справі люди!

У найважчий момент, у березні–квітні, запрацював координаційний і логістичний центр для доставлення гуманітарної допомоги на базі Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Ми використали люб’язно надану можливість тимчасового розміщення працівників і студентів у гуртожитках у Полтаві, а також в університетах-партнерах на заході України. Усе це стало першими кроками в роботі Каразінського гуманітарного штабу, який працював на ентузіазмі та день у день підтримував університетських людей. Інколи — навіть під мінометним обстрілом під час доставлення гуманітарних вантажів і ліків.

Від початку війни було запущено кампанію на підтримку університетської спільноти Help Karazin University — збір пожертв та благодійних внесків від випускників, іноземних партнерів, друзів університету. Знайшлося чимало небайдужих, які вирішили допомогти своїми донатами студентам, викладачам і працівникам Каразінського університету, які потрапили в складні обставини та постраждали від війни.

Мої слова безмежної вдячності багатьом небайдужим викладачам, які підтримують студентів добрим словом та добрими справами. Моє захоплення нашими студентам, які в екстремальних обставинах доводять, що є справжніми каразінцями, — розсудливими, витриманими, свідомими, освіченими та патріотичними. Вдячна усім випускникам, які знаходять сили підтримати свою alma mater в надскладний час. Моя безмежна вдячність нашим друзям, партнерам, колегам, які добрими ділами та підтримкою надають нам сил боротися далі.

Війна безжальна. Наш університет має загиблих...

Кожен раз, коли надходила звістка про черговий удар по університету, відразу питала — чи всі живі? Бо люди і їхні життя — ось що справді важливе, цього не повернеш. Усі руйнування, як би тяжко не було, можна відбудувати.

На превеликий жаль, університет має непоправні втрати. Війна забрала у нас двох наших студентів та п’ятьох колег — викладачів і працівників Каразінського. У боях у складі територіальної оборони загинув наш студент-заочник із ГГРТ, ветеран АТО Олег Янковський. Під час вимушеної евакуації з окупованого Ізюма разом із батьком загинув студент інституту екології Вадим Павленко. Обстріли Харкова, ворожі ракети та снаряди забрали життя професора інституту держуправління Олега Амосова, доцента-фізика інституту комп'ютерної фізики та енергетики Костянтина Мягкохліба, старшого викладача з хімічного факультету Олександра Корсуна. У теробороні, захищаючи Харків, загинули доцент інституту держуправління Олександр Безуглий, співробітник медичного факультету Євген Храпко. Відомо про загибель одинадцятьох випускників Каразінського, які боронили Україну у лавах ТРО та ЗСУ, а також займалися волонтерством. На жаль, ці страшні відомості можуть бути неповними. Війна не завершилася...

Варварські обстріли Харкова мають сумні наслідки і для університету?

Березень, мабуть, був найскладнішим місяцем. Чи не щодня на наших очах ворог завдавав ударів та руйнував наш університет. Ми всі бачили ці зухвалі акти терору та варварства!

Одним із трагічних символів війни стали відеокадри, на яких горить і руйнується після влучення ракети навчальний корпус на Мироносицькій — корпус економічного факультету та Каразінської школи бізнесу. Ці кадри, як сумна ілюстрація, увійшли до історичної промови Президента України перед Конгресом США.

Суттєво пошкоджено кількома ударами корпус навчально-наукового інституту «Фізико-технічний факультет» у П’ятихатках. І якщо перші руйнування були наслідками жорстких боїв на околицях міста, то всі наступні удари ворог свідомо спрямовує по нашому освітньо-науковому потенціалу — місцю підготовки фахівців з ядерної фізики.

Зазнав часткового руйнування й корпус Каразінського інституту державного управління на проспекті Героїв Харкова.

Серед інших руйнувань — спорткомплекс «Каразінський». Пошкоджено університетську клініку. Виведено з експлуатації через значну руйнацію два з восьми студентських гуртожитків. Ще в одному гуртожитку після влучання снаряда потребує відновлення частина даху. Вибито вікна в основних корпусах університету на майдані Свободи, у старому корпусі Центральної наукової бібліотеки та Музеї природи.

За попередніми підрахунками прямі збитки через руйнування, нанесені університету російськими агресорами, становлять приблизно 100 млн євро. Фактично, бюджет університету за чотири роки, якщо за одиницю відліку брати довоєнний 2021 рік! Утім Каразінський тримається! На щастя, ми не втратили все, як, до прикладу, університети, що були евакуйовані з Донеччини та Луганщини. Тож все пізнається у порівнянні.

Варто пам’ятати, що руйнування будівель — це не знищення факультетів та інститутів. Адже факультет чи інститут — це насамперед люди, спільнота: викладачі, науковці, працівники, студенти, випускники. Для тих, чиї будівлі критично пошкоджені, знайдемо прийнятні умови для тимчасового, але достойного розміщення, адже ми єдина університетська родина і маємо підтримувати один одного в непрості часи. До моменту відбудови та реставрації факультети, чиї будівлі зараз пошкоджено, переведемо в головний та північний корпуси.

Університет постраждав, але не настільки, як це прозвучало у квітні в деяких засобах масової інформації, які повідомили, що Каразінський повністю зруйнований та підлягає евакуації. Наразі, два основні корпуси університету на майдані Свободи, де до війни працювало 20 із 24 факультетів і навчально-наукових інститутів, продовжують працювати в штатному режимі. Господарські та інженерні служби університету провели складну роботу з часткового відновлення пошкоджень, закрили вибиті вікна.

Так, в якийсь момент з’явилося багато чуток про евакуацію університету...

Безпідставні чутки викликали неабиякий резонанс, бо навіть думка про евакуацію університету викликала сильні емоції не лише в колективу, а й у багатьох харків’ян. Ми всі знаємо, що Харків і Каразінський університет пов’язані однією долею, університет — символ Харкова. Колись саме університет став рушійним фактором того, що наше улюблене місто стало саме таким, яким воно є, — сучасним, європейським, комфортним мегаполісом, містом студентів й інтелектуалів, місцем креативної енергії.

Для мене важливо було, що наше місто-герой вистояло, згуртувалося та боронить себе від ворога, хоча й залишається з перших годин війни під жорстокими обстрілами та є зоною активних бойових дій. Я в захваті від харків’ян — сильних людей з неабияким духом! Навіть ризикуючи своїм життям, багато хто залишився в місті, щоб навіть думки не було, що Харків можна комусь віддати! Мабуть, це був маніфест харків’ян усьому вільному світу: навіть ризикуючи життям, ми допомагаємо Харкову!

Незважаючи на руйнування та фронтовий статус Харкова, Каразінський університет — це серце міста, його душа. Перемістити серце просто неможливо! Тому від будь-яких пропозицій щодо евакуації адміністрація, порадившись з деканами, відмовилася. Університет — у Харкові з перших днів свого існування. У Харкові він і залишиться!

Але є й інший вимір проблеми. Чи не кожного дня чую звістки про руйнування харківських шкіл. І дуже важко усвідомлювати та спостерігати, як руйнують наше майбутнє. Якщо у Харкові не буде умов для повернення школярів, тоді не буде студентів, не буде студентського Харкова. Є над чим замислитися, працювати, заради чого воювати і перемагати!

Під час онлайн-зустрічі Президента України зі студентами 19 травня ви окреслили девіз університету під час війни — «Освіта попри війну». Чому саме так?

У кожного в цій війні свій власний фронт — волонтерський, інформаційний, дипломатичний, культурний, економічний тощо. Кожен наближає Україну до перемоги, як може. Наші захисники — на передовій, рятувальники й медики — в боротьбі за життя і здоров’я людей, більшість українців — у сумлінній роботі, забезпечуючи надійну роботу тилу. І як не згадати про освітній фронт, де Україна бореться за своє перспективне майбутнє, за освіту українських дітей!

«Освіта попри війну» — власне так можна визначити місію університету в цій війні, на цьому освітньому фронті. Тому Каразінський університет у надскладних умовах з 28 березня відновив навчальний процес в онлайн-форматі. Викладачі та студенти знов зустрілися, але у віртуальній аудиторії, до якої підключалися з місць свого перебування — хтось із Харкова, хтось з інших українських міст або з-за кордону. Відомою на всю Україну стала історія доцента Михайла Сподарця, який вів лекції з укриття у Харкові. Насправді таких історій сотні, це один із промовистих символів війни.

Відверто скажу, що наше пандемічне загартування протягом двох років пройшло недаремно і стало тренінгом перед випробуваннями війною. Не було б щастя, але нещастя допомогло! Освітній процес відбувається у вигляді лекцій і семінарів у режимі відеоконференцій Zoom і Google Meet, за допомогою сервісів дистанційної взаємодії Google Classroom та Moodle. Ми проводимо віртуальні практикуми, використовуємо записи лабораторних та практичних робіт, які створили в університеті під час пандемії, використовуємо комп’ютерне моделювання хімічних та фізичних процесів, за можливості надаємо для виконання самостійні завдання проблемного та творчого змісту. Онлайн відбувається все: перевірка, оцінка, коментарі від викладачів, проведення іспитів та навіть захист дисертацій.

Безумовно, до навчання повернулися не всі студенти: хтось опинився на тимчасово окупованих територіях, хтось вирішив зробити паузу, хтось остаточно поїхав з України. Але майже 85%, хоча й дистанційно, з різних куточків світу, долаючи багато складнощів та перешкод, але залишилися з університетом, залишилися частиною каразінської спільноти!

Повернення до освітнього процесу було важливим кроком. Кожному необхідно було знайти в собі сили випірнути зі стану депресії та потоку страшних звісток першого місяця війни, почати жити в реальному світі. Ви знаєте, у мене троє дітей, двоє з яких студенти Каразінського університету, молодший син — школяр. Я просто наочно побачила, як важливо долучити дітей до конструктивної і перспективної діяльності, щоб допомогти їм не збожеволіти! До того ж кожен під час війни повинен займатися своєю справою, яка і є його особистим фронтом у боротьбі за перемогу.

Тобто університет не був паралізований, а активно працює?

Після двох тижнів канікул та двох тижнів призупинення університет наприкінці березня відновив свою роботу.

До прикладу, вдалося організувати оновлення більшості освітніх програм на майбутній навчальний рік. Готуємося до акредитаційних процедур. Забезпечили обрання студентами вибіркових дисциплін на осінній семестр. У травні–червні 2022 року в університеті відбулися в дистанційному форматі захисти дипломних робіт, підсумкова атестація для випускових курсів, а на початку липня — для невипускових курсів. Відбувся урочистий випуск магістрів. Зараз працюємо над видачею дипломів для 2 241 бакалавра, 74 магістрів з освітньо-наукових програм і 84 спеціалістів-медиків.

Уже під час війни наші викладачі взяли участь онлайн у 32 наукових конференціях. Університетом було організовано декілька цікавих наукових онлайн-заходів. Студентки-фізики у складі збірної команди представили Україну на міжнародному студентському турнірі фізиків.

На базі університету почав працювати єдиний у Харкові на час війни медіацентр Kharkiv MediaHub.

Відбувся рок-фестиваль «Музика опору» з відомими українськими виконавцями й рок-гуртами, як-от Святослав Вакарчук, ТНМК, «Жадан і Собаки» та інші. Усі охочі мали змогу відвідати харківський прем’єрний показ документального фільму «Будинок "Слово". Нескінченний роман», взяти участь у просвітницькій акції «Ніч музеїв» тощо.

Рок-фестиваль «Музика опору»

Рок-фестиваль «Музика опору»

Рок-фестиваль «Музика опору»

/

Відбулися три зустрічі ректорів харківських університетів із головою Харківської обласної військової адміністрації, головою комітету Верховної Ради України з питань освіти та науки та групою нардепів, головою НАЗЯВО, міським головою.

Вдалося організувати низку онлайн-заходів для абітурієнтів, зокрема 28–29 травня — онлайн-зустріч з Каразінським, де всі мали змогу познайомитися з університетом і всіма 23 факультетами та інститутами. Показово, що на онлайн-зустріч попередньо зареєструвалися 1 485 потенційних абітурієнтів, а сама зустріч має понад 50 000 переглядів. Протягом червня та липня проводили прямі ефіри з підготовки до національного мультипредметного тесту від наших викладачів.

Значно посилилася й міжнародна активність університету. Незважаючи на війну, представниками Каразінського університету було подано 18 конкурсних заявок за програмою ЄС Erasmus+. Приєднавшись до Альянсу європейських університетів «Аврора» у 2020 році в межах програми Erasmus+ «Європейські університети» у статусі асоційованого партнера, Каразінський університет став першим і єдиним серед українських університетів, що долучився до нового напряму програми Erasmus+ зі створення довгострокових альянсів університетів. І саме «Аврора» була серед перших, хто підтримав Каразінський після початку війни та як доказ підтримки й солідарності надали чек на понад 1,5 млн грн на відбудову й відродження університету.

У березні 2022 року ми приєдналися до програми «Ініціатива Єднання», започаткованої компанією "Cormack Consultancy Group" у партнерстві з об’єднанням університетів Великої Британії "Universities UK" за сприяння Міністерства освіти та науки України у відповідь на загрози для вищої освіти в Україні від російського вторгнення. І вже 21 червня 2022 року відбулося підписання Меморандуму про взаєморозуміння між Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна та Університетом Йорка, який входить до двадцятки найкращих університетів Великої Британії та посідає 151 позицію у світовому рейтингу QS–2022. У червні 2022 року Каразінський університет разом із Культурним центром GOROD (Німеччина) відкрив представництво в Мюнхені, запропонувавши унікальну пропозицію за низкою освітніх програм для українських абітурієнтів, що перебувають за межами України. За програмами академічної мобільності для навчання та викладання у європейських ЗВО виїхало 111 осіб, зокрема 52 науково-педагогічні працівники, 8 аспірантів і 51 студент.

Тож Каразінський університет тримається, не припинив свою діяльність, а університетська спільнота налаштована на перемогу і докладає всі можливі зусилля для того, щоб університет працював, навчав, проводив наукові дослідження та відновлювався.

А яким ви бачите новий навчальний рік? Які перспективи?

За 217 років Каразінський університет пережив чимало злетів і негараздів, зробив свій неоціненний внесок в українське національне відродження, вижив за часів російської та радянської цензури, гонінь, репресій і терору, пережив декілька революцій і розпад російської, а потім радянської імперій, бачив жорстоку громадянську війну, вистояв у Другу світову війну та тяжко працював над своєю тривалою, принаймні п’ятнадцятирічною, повоєнною відбудовою.

Вчергове університет та його спільнота складає іспит на витривалість, мабуть, один із найскладніших. Вочевидь, як і після нацистів майже 80 років тому, після рашистів університет потребуватиме відбудови. Але не просто відновлення, а концептуального переосмислення, зважаючи на необхідність враховувати всі виклики, які стоять перед сучасними університетами. Маю надію, що відбудова триватиме не п’ятнадцять років, а набагато менше. Звичайно, вона буде відбуватися з урахуванням відновлення втраченого житла для викладачів та працівників університету, а також створення оновленого простору для студентів.

Каразінський університет із перших днів цієї війни перебуває на лінії фронту, в героїчному, але пораненому руйнівними обстрілами Харкові. В Україні, на жаль, чимало закладів вищої освіти, які постраждали від війни, — у Маріуполі, Чернігові, Сумах, Ірпені, Миколаєві, Херсоні, Мелітополі, Бердянську тощо. Є вже двічі та тричі переміщені університети з Донеччини та Луганщини. У кожного — своя історія боротьби, складних рішень та втрат. Ситуація з Каразінським університетом — це історія про боротьбу на лінії фронту одного зі знакових, найстаріших університетів країни. До того ж для Харкова університети та студенти — фактор, що творить місто. Якщо в Харків не повернуться студенти, ми ніколи не побачимо місто таким, яким ми його звикли бачити та любити.

Харків — це не тільки фортеця чи логістичний хаб, це осередок української, а отже, і європейської культури, науки та освіти.

У держави й українського суспільства після війни буде багато напрямів для відбудови, але є надія, що один із найстаріших університетів країни не залишиться поза увагою.

Вочевидь, найближчим часом, зважаючи на безпекову ситуацію, Каразінський навчатиметься онлайн, принаймні — в осінньому семестрі та на зимову сесію. Університет шукає можливості для забезпечення практичної складової підготовки спеціалістів із фізики, хімії, біології, медицини на базі партнерських установ, бо підготовка фахівців — справа не лише окремого університету, а й державна. У нас є потенціал, зокрема, враховуючи тісну та давню співпрацю з Національною академією наук України. У цьому напрямі все ще є велике поле для роздумів та конкретних кроків.

Та все ж, ми повинні розуміти, що життя в Харкові зміниться. Нам треба навчитися жити в нових умовах. Поруч — небезпечний сусід-загарбник, який нікуди не подінеться, як би комусь не хотілося. Нам треба вивчати досвід ізраїльських університетів, які демонструють високі результати навіть в умовах безпекової невизначеності. Нам треба по-новому вчити студентів основам безпеки. Нам треба розуміти, яким чином боронити Харків в умовах постійної, потенційної загрози.

Університет потребує нової стратегії розвитку. Наявну стратегію переписала пандемія, а зараз вже більш суттєво — війна. Ми повинні розуміти, що перший стратегічний етап — стабілізація ситуації, вона повинна отримати зрозумілі контури. Другий, тривалий, етап — відновлення, але на нових основах. І третій етап — сталий розвиток з поверненням до ситуації «університету на злеті».

Маю надію, що науковий, освітній і кадровий потенціал нашого університету відкриє нам нові можливості. Кожен факультет та інститут повинен визначити свою нішу та місію в повоєнному світі, сформувати актуальну ідентичність та унікальну пропозицію в науково-освітньому просторі. Впевнена, що неабияка зацікавленість психологією створює для факультету психології в повоєнному суспільстві цікаві можливості, як і вивчення цього повоєнного суспільства — для соціологічного факультету. Психологічна реабілітація, розбудова атомної та альтернативної енергетики, космічні дослідження, осмислення причин та перебігу війни, правові та економічні колізії повоєнної відбудови тощо. Впевнена — є предмет для роздумів для кожного факультету та інституту!

Війна розбалансувала фінансову спроможність університету. Попереду багато складних випробувань. Впевнено можна прогнозувати, що на нас чекає надскладна воєнна чи, за умови нашої перемоги у найближчі місяці, повоєнна зима. Університет на час війни втратить значну частину першокурсників з-поміж іноземних студентів, бо їхати вчитися в країну, що стала об’єктом агресії, мабуть, небагато хто наважиться. Також, зрозуміло, що чимало студентів-контрактників потрапили в складні життєві обставини.

Університет вірить у своїх абітурієнтів, які вже, напевно, обрали Каразінський. Але ймовірніше, набір 2022 року буде дещо меншим, ніж торік. І лише наприкінці вересня буде зрозуміло: спрацював песимістичний чи, навпаки, оптимістичний сценарій щодо набору студентів.

Загалом, ситуація, безумовно, складна. Каразінська спільнота, як і Харків та Україна, опинилася перед найбільшим викликом із часів Другої світової війни.

Яка найбільш сильна емоція у Вас була за цей рік?

Вдячність! Дивовижній каразінській спільноті, яка тримається, мов залізобетон. Кожному каразінцю, який працює, вчиться, займається наукою, живе університетом. Ми тримаємо цей удар долі гідно, з честю!

У темні часи люди єднаються та гуртуються, щоб відчувати дружнє плече. Припиняють будь-які чвари до кращих часів, вже після війни. Шукають ідеї та можливості. Розуміють, що попереду важкий, але важливий для університету період. Коли треба зберегти перспективний колектив, освітній, науковий, просвітницький потенціал одного з найкращих університетів нашої волелюбної творчої країни.

І найближчий план виглядає, мабуть, лаконічно, але зрозуміло. Перемогти. Втримати університет. Відродитися.

Слава Україні! Віват, Каразінський!