Нобель–2025: що допомагає нашому імунітету не воювати проти самого себе?

Цьогорічні лауреати Нобелівської премії з фізіології та медицини відкрили те, що допомагає нашому імунітету не воювати проти самого себе. Завдяки роботі Мері Е. Бранков, Фредеріка Рамсделла та Сімона Сакаґуті ми краще розуміємо, як організм відрізняє «своє» від «чужого» — і чому не всі ми маємо аутоімунні захворювання. Це відкриття вже впливає на розробку нових методів лікування раку та діабету, а також на майбутнє трансплантології. Як саме воно змінює медицину й чому про нього варто знати кожному студенту-медику — розповідає декан І медичного факультету Каразінського університету Тетяна Лядова.

Тетяно Іванівно, розкажіть, будь ласка, детальніше, хто і за що отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини у 2025 році?

Нобелівську премію з фізіології та медицини у 2025 році отримали троє вчених: Мері Елізабет Бранков, Фредерік Рамсделл та Сімон Сакаґуті. Їх відзначили за відкриття, яке змінило розуміння того, як працює імунна система людини. У своїх дослідженнях вони пояснили механізм, що отримав назву периферична імунна толерантність. Саме завдяки цьому механізму імунна система вчиться розрізняти власні клітини організму і чужорідні, зберігаючи рівновагу між захистом і самоконтролем.

Довгий час вважалося, що головний контроль над імунною реакцією відбувається в тимусі, де під час дозрівання знищуються Т-лімфоцити, які здатні розпізнавати власні тканини. Але навіть у здорових людей залишаються клітини, які теоретично можуть спричинити автоімунні процеси. Вчені довели, що організм має ще один не менш важливий рівень контролю, який діє вже поза межами тимуса, тобто на периферії імунної системи.

Сімон Сакаґуті вперше описав особливу групу Т-лімфоцитів, які отримали назву регуляторні Т-клітини. Їхня головна функція полягає в пригніченні надмірної активності імунної системи, щоб вона не почала атакувати власні тканини. Мері Бранков і Фредерік Рамсделл відкрили ген FOXP3, який керує розвитком і роботою цих клітин. Виявилося, що коли цей ген пошкоджений, регуляторні Т-клітини не утворюються, і організм втрачає здатність контролювати власну імунну відповідь. Це відкриття пояснило причини тяжких автоімунних синдромів, які супроводжуються запаленням багатьох органів.
Завдяки цим дослідженням стало зрозуміло, що імунна система не лише атакує чужорідне, а й постійно контролює саму себе. Рівновага між активацією та гальмуванням є головною умовою здоров’я. Ці знання дали новий поштовх у лікуванні автоімунних хвороб, як-от цукровий діабет першого типу, ревматоїдний артрит і розсіяний склероз. Сьогодні в різних країнах світу проводять клінічні дослідження, спрямовані на використання регуляторних Т-клітин для пригнічення небажаних імунних реакцій і запобігання відторгненню трансплантатів.

Відкриття Мері Бранков, Фредеріка Рамсделла та Сімона Сакаґуті змінило підхід до імунології. Воно показало, що захист і толерантність є двома рівноцінними сторонами роботи імунної системи. Це дало науці нове розуміння того, як підтримується баланс між агресією проти патогенів і «повагою» до власних клітин. Саме ця ідея лягла в основу рішення Нобелівської асамблеї, яка у 2025 році присудила їм найвищу нагороду у світі біомедичної науки.

Поясніть, будь ласка, чим саме цей винахід змінив розуміння імунної системи?

Тривалий час вважали, що головний «фільтр» самореактивних лімфоцитів працює під час їхнього дозрівання в тимусі. Нобелівська трійка показала, що існує додаткова, не менш важлива «система безпеки» на периферії. Її забезпечують регуляторні Т-клітини. Вони стежать за іншими імунними клітинами й пригнічують небезпечні реакції проти власних тканин. Ген FOXP3 виявився «майстром-регулятором» розвитку і функції цих клітин. Саме мутації FOXP3 пояснюють тяжкі синдроми неконтрольованої автоімунності у людей. Це перевернуло акценти з виключно центральної толерантності на рівноправну роль периферичної.

Яке практичне значення мають ці знання для розуміння автоімунних захворювань?

Автоімунітет виникає не лише тому, що в тимусі «прослизнули» самореактивні клони. Часто ламається саме периферичний гальмівний контур. Якщо регуляторні Т-клітини кількісно виснажені або функціонально дефектні, імунна система втрачає «гальма» і атакує власні органи. Ця рамка дає клініцистам зрозумілу мішень. Можна або підсилювати регуляторні Т-клітини, або відновлювати сигнали, які вони подають, і тим самим приборкувати автоімунне запалення. Наукові підстави цієї логіки чітко викладені в матеріалах Нобелівського комітету та оглядах Nature.

Чи є вже сьогодні клінічні практики або експериментальні методи лікування, які базуються безпосередньо на відкритті цьогорічних лауреатів?

Проводяться випробування клітинної терапії з перенесенням регуляторних Т-клітин при автоімунних станах і трансплантації. Ведуться спроби фармакологічно підсилити їхню кількість або функцію. Комерційні й академічні групи будують програми саме на знанні про регуляторні Т-клітини та FOXP3. Повнорозмірний перелік триває у вигляді багатоцентрових досліджень, але це поки не рутина для щоденної практики.

Якщо перекласти цю подію на мову студентів і майбутніх лікарів, який головний урок вони мають винести з цьогорічного Нобеля?

Імунітет має не лише педаль газу, але й педаль гальма. Успіх лікування часто залежить від того, чи ми вміємо не тільки активувати імунну відповідь, але й правильно її загальмовувати там, де це потрібно. Розуміння регуляторних Т-клітин і ролі FOXP3 вчить мислити системно, шукати дефекти саме в механізмах контролю і поваги до «свого». Це безпосередньо стосується автоімунітету, алотрансплантації та навіть онкології, де іноді доводиться, навпаки, послаблювати ці гальма.

Які напрями імунологічних досліджень розвиваються зараз у нашому університеті?

Сьогодні кафедра інфекційних хвороб та клінічної імунології нашого університету є одним із найактивніших наукових центрів, що поєднує класичні традиції харківської медичної школи з інноваційними підходами сучасної біомедицини. Ми працюємо над актуальними питаннями сучасної медицини, зокрема над вивченням механізмів імунної толерантності, розвитку автоімунних процесів, постінфекційних уражень та відновлення імунного балансу організму.

На кафедрі проводяться дослідження, у яких поєднано класичну імунологію з сучасними експериментальними технологіями. Вивчаються безклітинні кріоконсервовані біологічні засоби, отримані з плаценти, селезінки та клітинних культур. Такі препарати містять природні регуляторні молекули, які здатні впливати на імунну систему, зменшувати запалення й сприяти відновленню пошкоджених тканин. Це відкриває нові можливості для створення безпечних і ефективних методів лікування імунозалежних захворювань.

Велика увага приділяється трансляційним дослідженням, що дозволяють переносити результати експериментів у практичну медицину. Ми досліджуємо взаємодію імунної системи з різними органами: серцем, печінкою, нирками й нервовою системою, — щоб краще зрозуміти механізми розвитку запальних і дегенеративних процесів та знайти шляхи їх попередження.

Сьогодні кафедра інфекційних хвороб та клінічної імунології є сучасним освітньо-науковим простором, де поєднано досвід старших поколінь учених і нове бачення молодих дослідників. Її місія полягає в розвитку сучасної української імунології, підготовці фахівців, здатних мислити науково, діяти клінічно точно і впроваджувати інновації у практичну медицину.

І наостанок: що б Ви побажали молодим дослідникам, які мріють зробити свій внесок у медичну науку?

Я порадила б молодим дослідникам триматися трьох простих, але дуже важливих засад.
Передусім, потрібно завжди виходити з реального клінічного питання. Справжня наука починається там, де є потреба хворої людини, а не просто цікавість дослідника. Якщо шлях думки йде від клінічного випадку до механізму і потім повертається до практики, то результати матимуть справжню цінність і допоможуть у лікуванні.

Друга порада полягає в тому, щоб перевіряти кожен факт у першоджерелі. Не варто покладатися на перекази чи чужі інтерпретації, адже довіра до науковця народжується з точності, чесності та самостійності мислення.

І третє, надзвичайно важливе, це розвиток універсальних навичок. Кожен молодий учений має опанувати культуру наукового дизайну, статистичного аналізу, роботи з біомедичними даними, а також дотримання принципів відкритої науки й прозорого звітування. Ці навички не залежать від теми дослідження і роблять науковця конкурентним у будь-якому середовищі. В імунології, як і в усій біомедичній науці, успіх приходить не до того, хто говорить найгучніше, а до того, хто вміє поєднати якісний експеримент із точним аналізом і чесною перевіркою результатів.