Нобель–2025: концепція «корисних знань» задля генерації інновацій

Цьогорічна Нобелівська премія з економіки стала подією, що загострила глобальну дискусію про роль знань, інновацій та культури у формуванні довгострокового розвитку. Цьогоріч було вручено дві нагороди з економіки: одна — Джоелу Мокіру, а друга — Філіпу Агіону та Пітеру Говітту. Дослідження науковців не лише змінили теоретичні уявлення про економічне зростання, а й стали орієнтиром для країн, які прагнуть технологічної модернізації. Ми поговорили з кандидатом економічних наук, доцентом кафедри управління та адміністрування Віталієм Дячеком про відкриття Джоела Мокіра: чому ці ідеї такі важливі сьогодні та про їхню реалізацію на прикладі України.

Добрий день, пане Віталію! Як Ви оцінюєте внесок Джоела Мокіра, Філіпа Агіона та Пітера Говіта у сучасну економічну науку?

Джоел Мокір, Філіп Агіон та Пітер Говітт зробили революційний внесок у розуміння механізмів довгострокового економічного зростання. Мокір переосмислив роль знань і культури в економічному розвитку, показавши, що промислова революція стала можливою завдяки поєднанню практичних знань із науковою методологією. Агіон і Говітт розробили теорію ендогенного зростання через «креативну деструкцію» Шумпетера, математично формалізувавши процеси інновацій. Їхні роботи кардинально змінили розуміння того, як технологічний прогрес впливає на економіку — від екзогенного фактора до ендогенного рушія.

Особливості, які виокремили автори, важливі для розуміння сучасної економіки знань, де інвестиції в дослідження та розробку, людський капітал стають ключовими факторами конкурентоспроможності. Ми можемо бачити підтвердження цих теорій на прикладі сучасних передових підприємств.

У чому полягає унікальність підходу Мокіра — економічного історика, який поєднав історію, науку й економіку?

Мокір створив унікальний міждисциплінарний підхід, поєднавши економічну історію з дослідженням культури знань. Його концепція «корисних знань» (useful knowledge) показує, як взаємодія між пропозиційними знаннями (що працює) та прескриптивними знаннями (чому працює) створює самопідтримувальний процес інновацій. На відміну від традиційних економістів, які зосереджувалися на формальних інститутах, Мокір досліджував культурні та інтелектуальні передумови технологічного прогресу. Він показав, що європейське Просвітництво створило особливий тип наукової культури — відкритої, критичної, орієнтованої на практичне застосування знань. Цей підхід дозволяє зрозуміти, чому деякі суспільства успішно генерують інновації, а інші — ні, що критично важливо для сучасної політики розвитку.

Джоел Мокір наголошує, що економічне зростання стало можливим лише тоді, коли суспільство навчилося поєднувати науку з практикою. Наскільки це твердження актуальне для сьогоднішньої України?

Це твердження Мокіра надзвичайно актуальне для України, особливо в умовах воєнного часу та необхідності технологічної модернізації. Україна має потужну наукову базу та освічене населення, але часто бракує ефективного зв’язку між фундаментальною наукою та практичним застосуванням. Воєнні виклики стимулювали та стимулюють інноваційний розвиток, зокрема у сферах оборонних технологій (дронів, кібербезпеки), демонструючи, як критичні потреби прискорюють технологічний прогрес. Проте для сталого розвитку Україні потрібна комплексна державна політика, пріоритетом якої буде орієнтація наукових досліджень на прикладні питання, підтримку таких досліджень, стимулювання венчурних інвестицій та забезпечення трансферу технологій. Особливо важливо розвивати прикладну науку в агротехнологіях, IT, енергетиці та «зеленій» економіці, де Україна може досягти конкурентних переваг на глобальному рівні. Але це питання досить складне і вимагає комплексного підходу.

На Вашу думку, які сучасні технології — штучний інтелект, цифровізація, біоекономіка — можуть стати поштовхом до нового «індустріального Просвітництва»?

Штучний інтелект, цифровізація та біоекономіка дійсно можуть стати каталізаторами нового «індустріального Просвітництва». ШІ революціонізує процес наукових відкриттів, прискорюючи аналіз даних, моделювання та тестування гіпотез. Цифровізація створює глобальну мережу обміну знаннями, подібну до республіки вчених XVIII століття, але в планетарному масштабі. Біоекономіка поєднує біологічні знання з промисловими процесами, створюючи нові можливості для сталого розвитку. Однак, на відміну від Просвітництва XVIII століття, сучасний технологічний розвиток потребує нових форм регулювання та етичних принципів. Ключовим викликом є забезпечення того, щоб технологічний прогрес служив загальному добробуту, а не концентрувався в руках обмеженого кола корпорацій чи держав.

Чи є небезпека, що технологічний прогрес без моральних орієнтирів може призвести до нових форм нерівності?

Технологічний прогрес без етичного супроводу створює серйозні ризики, в першу чергу — поглиблення нерівності. ШІ та автоматизація можуть призвести до масового безробіття серед працівників середньої кваліфікації, тоді як високотехнологічні робочі місця концентруватимуться серед висококваліфікованих спеціалістів. Цифрова нерівність між розвиненими та слаборозвиненими регіонами може створити нові форми технологічного колоніалізму, нерівності серед країн світу чи навіть регіонами світу. Особливо небезпечним є використання технологій для посилення авторитарного контролю — від систем соціального рейтингу до алгоритмів стеження. Тому критично важливо розвивати технологічну етику, регуляторні механізми та системи соціального захисту. Потрібна нова «просвітницька» філософія, що поєднає технологічні можливості з гуманістичними цінностями та принципами справедливості.

Джоел Мокір підкреслює, що інновації потребують відкритого, вільного від страху середовища. Як у цьому контексті Ви бачите роль академічної свободи?

Академічна свобода є фундаментальною передумовою інноваційного розвитку, як показав досвід європейського Просвітництва. Вільне середовище дозволяє дослідникам ставити під сумнів усталені парадигми, експериментувати з новими ідеями та публікувати результати без будь-якого тиску. Це особливо критично для міждисциплінарних досліджень, які часто породжують найбільш революційні відкриття. В умовах глобальної конкуренції країни з обмеженою академічною свободою програють у гонці інновацій. Однак академічна свобода потребує балансу з соціальною відповідальністю: дослідники мають враховувати етичні наслідки своєї роботи. Для України розвиток академічної свободи означає не тільки захист від втручання, але й створення конкурентного середовища, міжнародної співпраці та прозорих механізмів фінансування науки.