Нобель–2025: як українська економіка однією з перших опановує концепцію «творчого руйнування»

Ми продовжуємо нашу розмову про цьогорічну Нобелівську премію з економіки. Друга частина цієї розмови присвячена авторам теорії, яка вчить бачити в руйнуванні нові можливості: Філіп Агіон і Пітер Говітт показали, що прогрес народжується тоді, коли сміливі інновації змінюють світ швидше, ніж ми встигаємо звикати. У час цифрових переворотів, воєнних випробувань і глобальної конкуренції їхні ідеї здаються ще гострішими. Ми поспілкувалися з Тетяною Шубою, доцентом, завідувачем кафедри міжнародної економіки та глобального господарства економічного факультету, аби розібратися, як «творче руйнування» працює у світі й чому український досвід є одним з найяскравіших його проявів.

Як Ви вважаєте, чому саме зараз теорія сталого зростання через творче руйнування Філіпа Агіона й Пітера Говітта знову стала актуальною?

Теорія творчого руйнування стала надзвичайно актуальною через масштабні технологічні зрушення сьогодення. Цифрова трансформація, штучний інтелект, автоматизація та пандемія COVID–19 прискорили процеси витіснення традиційних галузей новими технологіями. Ми спостерігаємо класичне «творче руйнування»: електромобілі витісняють двигуни внутрішнього згоряння, стримінгові сервіси замінюють традиційне телебачення, фінтех-компанії конкурують з банками. Водночас геополітична нестабільність та необхідність «зеленого» переходу створюють потребу в нових моделях зростання. Модель Агіона-Говітта пояснює, чому одні економіки успішно адаптуються до змін, а інші стагнують. Для політиків це дає інструментарій для розуміння того, як стимулювати інновації, не допускаючи соціальних потрясінь. Теорія також актуальна для розуміння нерівності: технологічний прогрес створює нові можливості, але може залишити частину населення «за бортом».

Як би Ви коротко пояснили студентам, у чому полягає головна ідея відкриття Агіона і Говітта?

Уявіть ринок як постійну еволюцію: нові кращі продукти замінюють старі, а компанії-інноватори витісняють неефективних конкурентів. Агіон і Говітт математично довели, що цей процес є рушієм економічного зростання. Їхня модель показує: коли підприємець створює інновацію, він отримує тимчасову монополію та високі прибутки. Це стимулює інших інвестувати в дослідження, щоб створити ще кращий продукт і витіснити лідера. Так виникає ланцюгова реакція прогресу. «Творче» — це створення нового, «руйнування» — знищення застарілого. На відміну від класичних теорій, які розглядали технологічний прогрес як зовнішній фактор, Агіон і Говітт показали, що інновації виникають внаслідок економічних стимулів всередині системи. Це революційно змінило розуміння політики розвитку: замість простого накопичення капіталу, треба створювати умови для інновацій.

Концепція «творчого руйнування» поєднує суперечливі речі — розвиток і втрати. Наскільки ця ідея реалістична в сучасній економіці, зокрема в українських умовах?

Концепція цілком реалістична, що підтверджує українська практика. Війна парадоксально прискорила «творче руйнування»: традиційні галузі зазнали руйнувань, але з’явилися нові: подивіться на військові технології — це завжди гарний приклад і провідник інновацій. БПЛА та інші дрони зараз замінюють танки, літаки й навіть людей на полі бою.

Кібербезпека набуває більшої уваги та важливості через перетікання у цифровий простір все більшого обсягу інформації, операцій і в цілому нашого життя. Руйнуються старі способи виробництва, існування, натомість приходять нові.

IT-сектор демонструє класичне творче руйнування: українські стартапи витісняють традиційні сервіси, а аутсорсингові компанії еволюціонують у продуктові. Енергетика переживає подвійне руйнування: військове та технологічне через перехід до відновлюваних джерел. Однак українські умови показують і темну сторону процесу: масове безробіття в традиційних галузях, міграція кваліфікованих кадрів, регіональна нерівність. Саме творче руйнування дає Україні шанс «перестрибнути» технологічні етапи, не повторюючи шлях розвинених країн, а одразу впроваджуючи найновіші рішення.

У працях Агіона й Говітта йдеться не лише про економічні формули, а й про мораль вибору: як дати місце майбутньому, не руйнуючи людяність сьогодення. Як Ви бачите цей баланс між прогресом і соціальною відповідальністю?

Баланс між прогресом і людяністю потребує активної державної політики та нового соціального контракту. Технологічний прогрес неминучий, але його наслідки можна пом’якшити через інклюзивні інновації. По-перше, необхідна масштабна перепідготовка працівників — не разова, а постійна, протягом усієї кар’єри. По-друге, слід розвивати «людські» професії, які важко автоматизувати: освіта, охорона здоров’я, креативні індустрії, соціальна робота. По-третє, потрібна прогресивна податкова система, де користувачі технологій компенсують суспільству втрачені робочі місця. Концепція «універсального базового доходу» може стати проміжним рішенням. Важливо також забезпечити справедливий розподіл вигід від інновацій: технології не повинні концентруватися в руках обмеженого кола корпорацій. Етична відповідальність бізнесу має стати невід’ємною частиною інноваційного процесу. Людяність полягає не в зупинці прогресу, а в тому, щоб зробити його інклюзивним.

У своїй моделі лауреати показали, що інновації не лише стимулюють економіку, а й створюють соціальну напругу. Як, на Вашу думку, держава може пом’якшувати ці конфлікти?

Держава має стати «амортизатором» творчого руйнування через комплексну політику адаптації. Ключові інструменти: по-перше, антициклічна система перепідготовки кадрів з фокусом на цифрові навички та soft skills. По-друге, гнучка система соціальної підтримки, що не демотивує пошук роботи, а, навпаки, стимулює перекваліфікацію. По-третє, регіональна політика розвитку, оскільки інновації концентруються в мегаполісах, поглиблюючи територіальну нерівність. Держава може стимулювати створення технохабів у менших містах. По-четверте, регулювання монополізації інноваційних ринків через антимонопольну політику та підтримку стартапів. П’яте — інвестиції в освіту та STEM-програми для формування «інноваційної готовності» суспільства. Критично важливо залучати соціальних партнерів — профспілки, бізнес-асоціації, громадські організації — до розробки стратегій адаптації. Без суспільного консенсусу навколо необхідності змін політика приречена на провал.

Як економічна освіта має реагувати на ці глобальні тренди? Чи потрібно нам переосмислювати підготовку фахівців?

Економічна освіта потребує переосмислення для підготовки фахівців до епохи перманентного творчого руйнування. По-перше, необхідний міждисциплінарний підхід: поєднання економіки з технологіями, психологією, соціологією, екологією. Майбутні економісти мають розуміти, як ШІ змінює ринки праці, як блокчейн впливає на фінанси, як кліматичні зміни формують нову економіку. По-друге, потрібен акцент на динамічних моделях замість статичних: студенти мають вивчати теорії ендогенного зростання, поведінкову економіку, еволюційну економіку. По-третє, критично важливими стають soft skills: критичне мислення, адаптивність, емоційний інтелект, етичне лідерство. По-четверте, практико-орієнтований підхід: стажування в стартапах, аналіз реальних кейсів технологічних трансформацій, робота з Big Data. П’яте — постійне навчання: економісти мають бути готові до перепідготовки протягом кар’єри. Університети повинні стати хабами lifelong learning, а не тільки місцем отримання диплома. Це друзі людини на все життя.