Наукові обрії Каразінського: молодий радіофізик Олег Свистунов про квантові вири світла, про те, як формуються нові покоління лазерного випромінювання

У світі сучасної науки, де щодня зʼявляються нові технології та виклики, важливу роль відіграють молоді дослідники, які не бояться експериментувати й шукати нестандартні рішення. Один із таких — Олег Свистунов, молодий радіофізик, який ще під час навчання у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна проявив себе як цілеспрямований науковець із глибоким інтересом до фізики мікросвіту. Олег закінчив університет у 2020 році. Сьогодні він аспірант останнього року навчання факультету радіофізики, біомедичної електроніки та комп’ютерних систем (РБЕКС), де продовжує свій науковий шлях за спеціальністю «Прикладна фізика та наноматеріали». Його дослідження стосуються передових напрямів: вивчення фізичних властивостей високочастотних пучків лазерного випромінювання, особливостей їх поширення та фокусування для подальшого використання, наприклад, у багатоканальній передачі даних, так зване мультиплексування. Матеріали дисертаційної роботи Олега вже використовують у навчальному процесі під час викладання дисциплін «Основи радіооптики» і «Лазерні резонатори». Попри складність обраної теми, Олег переконаний: «Справжня наука — це завжди пошук. І якщо ти маєш натхнення, підтримку й доступ до сучасного обладнання — немає нічого неможливого».

Пане Олеже, як змінилося ваше аспірантське життя з великою війною?

Стало складніше з поїздками, з участю в міжнародних заходах, з концентрацією на фоні всього, що відбувається. Іноді складно тримати фокус. Але, в цілому, я продовжив роботу, як і раніше: писав статті, працював над дисертацією, спілкувався з науковим керівником. Попри труднощі вдалося просунутися в роботі. Не все йшло за планом, звісно, але основні цілі поступово реалізовую. Кандидатську пишу, уже на фінальному етапі, готуюсь до захисту.

Якій тематиці присвячені ваші наукові пошуки, у чому новизна? Хто ваш науковий керівник?

Тематика стосується дослідження просторової динаміки терагерцових вихрових лазерних пучків. Робота більше теоретична, бо наразі є труднощі з проведенням експерименту через війну, але з реальним застосуванням, що й робить її актуальною. Обрана тема повʼязана з практичною необхідністю в розробці нових енергетично ефективних методів формування вихрових лазерних пучків вихiдного безперервного випромінювання у квантових молекулярних генераторах терагерцового діапазону, дослідження їх просторової динамiки у вiльному просторi. Вихровi лазернi пучки, що поєднують у собi переваги терагерцових хвиль i орбiтальний кутовий момент, необхiднi для вирiшення важливих фундаментальних i прикладних завдань у галузi терагерцової та квантової оптики, візуалізації зображень з надвисокою роздiльною здатнiстю, терагерцових комунікаційних систем звʼязку, захоплення та обертання мiкрообʼєктiв, вивчення лінійних та нелiнiйних вiдгyкiв матерiалiв, прискорення та манiпулювання електронними згyстками, виявлення астрофiзичних джерел. Науковий керівник — завiдувач кафедри квантовоi радiофiзики факультету радiофiзики, бiомедичноi електронiки та компʼютерних систем, доктор фiзикоматематичних наук, професор В’ячеслав Олександрович Маслов. З ним комфортно працювати, завжди на зв’язку, підтримує, коли треба підштовхнути — підштовхує, коли треба дати простір — не заважає.

Ваша думка: як має розвиватися українська наука під час і після війни?

Мені здається, усе починається з базових речей — нормальних умов для роботи. Щоб були ресурси, обладнання, стабільне фінансування. Підтримка молодих дослідників теж важлива. Як на мене, треба створювати хоча б мінімальні можливості тут, щоб люди не втрачали мотивацію.

Що вас підтримує, мотивує та надихає?

Напевно, головне — це звичка триматися за своє. Якщо ти вже стільки років вкладаєшся в якусь справу, просто так її не кидаєш. Це вже не про натхнення, а швидше про внутрішню інерцію. А ще — відчуття, що все ж є сенс: навіть якщо не глобальний, то хоча б локальний. Зробити свою частину роботи добре, захистити дисертацію — це теж важливо. Також інтерес. Якщо тема справді «твоя», то вона тримає. Навіть коли все навколо змінюється, усе одно повертаєшся до думок про експерименти та задачі. Це якось стабілізує.

Ваш головний здобуток року, що минув?

Напевно, те, що вдалося закінчити написання дисертації, сформулювати основні результати, які вже надруковано в журналах. Також вдалося виступити на кількох конференціях, хоч і онлайн, але це дало можливість обговорити результати з колегами, отримати зворотний зв’язок. Загалом просто зберегти робочий темп.

Важко спрогнозувати скільки триватиме війна, чи запланували для себе робити щось важливе в житті та науці попри все?

Так, справді, планувати щось надовго стало складніше. Але це не означає, що зовсім нічого не варто планувати. Особисто для себе вирішив доробити дисертацію й довести справу до кінця, попри будь-які зовнішні обставини. Це те, що залежить від мене.

Аспірантурі Каразінського 100 років! Наостанок розмови, яку роль відіграла аспірантура на вашому шляху, якими думками хотіли б поділитися з каразінцями?

Якщо говорити про практичний досвід — аспірантура дала розуміння того, що наука — це не лише теорія. Це здатність брати на себе відповідальність за власні результати, не боятися робити помилки та робити висновки. Хочу побажати каразінцям не зупинятися на досягнутому. Бажання рухатися вперед і шукати нові можливості — це, на мою думку, основа успіху в науці. І не бійтеся звертатися за допомогою до тих, хто вже пройшов цей шлях.