Інституту післядипломної освіти та заочного навчання — 10 років: університет вітає

У січні 2015 року свою діяльність розпочав Інститут післядипломної освіти та заочного (дистанційного) навчання, який зараз складається з двох центрів (електронного навчання та післядипломної освіти) та двох відділів (методичного відділу заочного (дистанційного) навчання та міжнародних програм і маркетингу, що наразі не працює). Цьогоріч інститут відзначає 10-ту річницю від дня заснування.

З цієї нагоди ми поспілкувалися з першим директором і провідним фахівцем інституту Віктором Левчуком, доцентом кафедри теоретичної і практичної філософії.

Розкажіть про заснування інституту, поділіться спогадами про перші роки роботи

Ідея про заснування прийшла нашому попередньому ректору, академіку Вілю Савбановичу Бакірову, який протягом усього існування й центру ЕН, й інституту приділяв електронному навчанню постійну увагу. У 2011 році університет робив уже четверту спробу впровадження дистанційної освіти, і на цей раз вона виявилася вдалою. Для цього й був створений окремий центр електронного навчання, який пізніше обʼєднали із факультетом післядипломної освіти.

У тому ж році утворили робочу групу з науковим керівником професором Григорієм Миколайовичем Жолткевичем, якому я дуже вдячний за поради, рекомендації та допомогу з кадрами. На той момент ми мали велику підтримку з боку керівництва й мені дуже пощастило працювати з такими людьми, адже разом створили ту матеріальну базу, без якої сьогодні університету було б набагато складніше.

Вдячний людям, з якими ми починали працювати, зокрема Наталії Бережній, Ганні Тимченко, Марії Діденко та багатьом іншим. У 2015 році ми вже вийшли на той рівень, де мали 355 дистанційних курсів, на яких навчалися студенти. Це за 2,5 роки існування проєкту. Зараз їх приблизно 6 000.

Пам’ятаю наше перше приміщення, багато відтоді було зроблено. Інститут розпочинався вже з наявністю доброї технічної бази, свого сервера, аудиторії для відеоконференцій. Але для розвитку дистанційного навчання були необхідні викладачі. Це головне. Ми впоралися, але не без труднощів. Наш університет достатньо консервативний, зі своїми традиціями, школами, правилами, тому всі ставилися по-різному до діяльності інституту: хтось приймав нас, хтось обережно придивлявся, хтось говорив, що це не їхня справа. Тоді ми запропонували їм досить розумну систему змішаного навчання як додаткового до основного освітнього процесу, коли можна використовувати можливості інтернету для збагачення досвіду та знань, щоби студенти мали доступ до світових ресурсів. І хоча ряд факультетів ставився з осторогою, ми знайшли свою підтримку і розпочали пілотний проєкт. Декілька років працювали над формуванням курсів, і ось, як я вже зазначив, зараз вийшли на кількість 6 000. Це повʼязано з рішенням Тетяни Євгеніївни Кагановської перевести все навчання на Moodle. Ми мали відпрацьований механізм, який змогли впровадити в навчальний процес. Приблизно пʼять років тому ми перевели на Moodle усі ректорські контролі й залишилися задоволеними, за цим пішли вступні іспити на магістратуру.

Усе це ми б не змогли зробити без потужної команди та підтримки керівництва: перший проректор Володимир Александров, Юрій Холін, що був дуже світлою освіченою та професійною людиною, також проректор Анатолій Удод. Коли мені запропонували стати в керівництві обʼєднання центру електронного навчання і факультету післядипломної освіти, я побачив у цьому сенс, адже розвиток дистанційного навчання не запрацює без підготовки викладачів (наразі з них понад 1 300 пройшли наші курси, на яких ми навчаємо, як працювати у сфері електронного навчання).

Ми розробили курси таким чином, щоб вони були повноцінним підвищенням кваліфікації, яку кожен викладач повинен проходити раз у пʼять років. Цікаво стало тоді, коли до нас почали приходити частіше, ніж раз у пʼять років: обставини вимагали більшої кількості знань, була потреба в засвоєнні нових технологій. Ми запустили процес сертифікації дистанційних курсів. Період створення та подальшого існування нашого інституту повʼязаний з тим, що університет має потужну спільноту викладачів, яка зацікавлена у використанні сучасних методів. Зараз весь наш навчальний процес базується на дистанційному навчанні та завʼязаний на університетську систему Moodle. Ми її допрацювали, відшліфували й налаштували.

За стільки років роботи в інституті, чим ви найбільше пишаєтеся?

Колективом насамперед. Середовище нашого університету з розумом ставиться до питань підвищення кваліфікації та дистанційного навчання. Але це не моє особисте досягнення. Дуже вдячний команді, разом з якою працювали. Ми підготували викладачів, напрацювали методики. Напевно, немає в Україні більше такої кількості викладачів і студентів, які працюють у тотальному дистанційному навчанні. Єдина проблема, що сервер у хмарі перевантажений, тому бувають затримки, але треба враховувати, що в нас справді навчається дуже багато студентів.

Також я вважаю нашим досягненням те, що у 2014 році ми запустили щорічну науково-практичну конференцію «Дистанційне навчання — шлях у майбутнє», для якої наш університет став майданчиком зустрічей. До цього всього, вийшли на дуже хороший рівень у сфері підвищення кваліфікації для викладачів університету та вчителів середньої школи. Ми запустили систему відкритих лекцій від провідних викладачів. На мою думку, завдяки зусиллям попередніх років ми були готові до кризових ситуацій у 2020 і 2022 роках. За 2024 рік у Moodle-системі маємо понад 9 мільйонів переглядів дистанційних курсів. Думаю, усе це є причиною для гордості.

Також своїм баченням з нами поділилася Ганна Тимченко, директор центру електронного навчання, одного з центральних підрозділів, з якого починався інститут.

Розкажіть про вашу історію з центром електронного навчання

Я доєдналася до центру, коли Moodle впроваджували як пілотний проєкт. Тоді потрапила на курс «Технологія дистанційної освіти» і мені дуже сподобалася атмосфера, у якій я опинилася. Це були інновації, передові ідеї, креативна команда. У той період якраз і побачили перевагу Moodle, бо це система адміністрування, з якою можна уникнути такої ланки як деканат. Зрозуміло, що для цього потрібні люди, які будуть за всім наглядати, але в Moodle можна повністю прописати освітню траєкторію. Я розуміла, що це буде прорив!

У 2014 пройшла перша конференція з питань дистанційного навчання, пішла туди як передова доцентка. Мої внутрішні відчуття підказували, що це місце, де збираються креативні ідеї, творчі здобутки, натхнення, і все це в IT-сфері. Тоді я загадала бажання, щоб там працювати. Після співбесіди з директором мені запропонували обійняти керівну посаду, і я зрозуміла, що моє бажання здійснилося! Ідея об’єднання інновацій навколо університетської спільноти реалізувалася. Тому й вам раджу: мрійте, мрійте, мрійте... і все обовʼязково настане.

Що вважаєте найбільшим досягненням інституту?

По-перше, те, що ми зберегли команду. У нас були «заміни гравців», хтось приходив, хтось йшов, але вже багато років маємо в колективі дуже тісне, дружне спілкування. Людям потрібні люди, живі розмови, обійми, спільне бачення. Коли проводимо методичні семінари, їх відвідують навіть ті викладачі, які вже давно все опанували. Просто, щоб побачити нас, щоб знову поринути в цю атмосферу.

По-друге, те, що ми вистояли часи ковіду та справляємось у війну. Під час пандемії було дуже важко в моральному плані. Оскільки я біолог, то бачу ширшу картину хвороби людини, і від цього ще складніше, мій особистий біль. З усім тим, ми докладали всіх зусиль, аби наші викладачі адаптувалися: розказували їм, навчали, допомагали, знімали відеоуроки. Це був плацдарм, що дав можливість усім охочим розвинути свої навички у сфері дистанційної освіти. У ковід у нас була рекордна кількість учасників на пленарному засіданні в YouTube: перегляди деяких відео протягом однієї доби сягали понад 1 000. Навіть коли там 600 учасників, 800, в офлайн-режимі такого ніколи не було. Памʼятаю, навіть жартома змагалися між собою, чиє відео збере найбільше переглядів.

По-третє, пишаюся нашими розробками, адже після створення інституту ми запустили YouTube- і Telegram-канали, проєкт «Каразінський відеолекторій», продовжували основну роботу щодо навчання викладачів. Ми були й залишаємося осередком наукового практичного дистанційного навчання для всього Сходу України.

Яка атмосфера панує всередині інституту?

У нас віє магією навчання та інновацій. Одному викладачеві неможливо все вміти, то ми, як оркестр, набираємо різних фахівців з різними талантами. У нас стоїть мета не вивчити абсолютно все, а обʼєднатися й зробити якісне знання доступним. Завжди з любовʼю думаю про наш колектив. Ми разом святкували Новий рік, 8 Березня, День народження інституту. Не можу за це не віддячити нашому минулому директору, Віктору Георгійовичу Левчуку, який разом з усіма на корпоративах грав у боулінг та завжди тримав у кишені «цукерку-підбадьорення».

Наш інститут для людей і про людей. Це командна робота, де кожен докладав зусиль та приносив своє різноманіття. Ми не мали цифрового дитинства, як сучасна молодь, але хочемо говорити з нею однією мовою, щоб у нас було взаєморозуміння та нотки наших сердець тремтіли в унісон.