Імена діячів, пов’язаних з Каразінським університетом, що з’явилися на карті Харкова в липні 2024 року

26 липня було підписано розпорядження, згідно з яким у Харкові було перейменовано 3 станції метро і 48 об'єктів вулично-дорожньої мережі (вулиць, проспектів, провулків, бульварів тощо). На карті Харкова з'явилися 15 топонімів на честь діячів, пов'язаних з Каразінським університетом! 

Бульвар Дмитра Антоновича

Антонович Дмитро Володимирович (1877–1945) — державний та громадський діяч. З 1897 р. навчався на медичному факультеті Харківського університету. Створив у Харкові таємну організацію «Українська студентська громада» та видавництво «Гурт». Один із засновників Революційної української партії (РУП) – першої політичної партії Наддніпрянської України. У 1917 р. став одним зі співзасновників Центральної Ради, де був обраний товаришем (заступником) голови. У січні – квітні 1918 р. очолював Міністерство морських справ УНР. За часів Директорії – міністр мистецтв. З липня 1918 р. — на дипломатичній роботі. В еміграції — один з організаторів Українського Вільного університету, його ректор, тривалий час — директор Музею визвольної боротьби в Празі.

В’їзд Левка Боровиковського

Боровиковський Левко Іванович (1806–1889) — поет. Закінчив Харківський університет (1830). Входив до Харківської школи поетів-романтиків. Розширив жанрову палітру українську поезію, увівши до неї літературну пісню, баладу, елегію. Твори Л. І. Боровиковського відіграли значну роль у становленні реалістичного напряму в українській поезії ХІХ ст. 

Вулиця Олександра Гурова

Гуров Олександр Васильович (1843–1921) — геолог. Випускник Харківського університету (1867). Відтоді працював у Харківському університеті: у 1867–1872 рр. та з 1881 р. — хранитель геологічного кабінету, з 1883 р. — приват-доцент, з 1888 р. – екстраординарний, з 1890 р. — ординарний професор геології. З 1867–1873 рр. проводив геологорозвідувальні роботи на Донбасі, під його керівництвом при бурінні першої свердловини в 1875 р. у м. Бахмут була знайдена кам’яна сіль.  У 1886 р. під його керівництвом у Харкові була пробурена перша в країні глибинна артезіанська свердловина, яка діяла кілька десятиліть і забезпечувала місто питною водою.

Вулиця Майка Йогансена

Йогансен Михайло (Майк) Гервасійович (1895–1937) — прозаїк, поет, літературознавець, критик, мовознавець, журналіст, перекладач. У 1917 р. закінчив Харківський університет, згодом викладав у ХІНО. Брав участь у складанні проєкту українського правопису (1928). Один із засновників літературного об’єднання ВАПЛІТЕ. Автор восьми віршованих збірок, десяти книжок прози. Створив перший в українській літературі пригодницький роман. 

Вулиця Михайла Комарова

Комаров Михайло Федорович (1844–1913) — видатний український літературний та громадський бібліограф. Закінчив юридичний факультет Харківського університету (1867). Займався активною громадською та просвітницькою діяльністю. Почесний член Товариства «Просвіта» (1901). Співукладач 4-томного «Словаря російсько-українського» (виданий у Львові в 1893–1898 рр.), вихід якого зробив неоціненний внесок у наукове становлення української мови. Став першим укладачем бібліографії творів Тараса Шевченка та літератури про нього (1903).

Проїзд Івана Липи

Липа Іван Львович (1865–1923) — громадський і політичний діяч. У 1888–1893 рр. навчався у Харківському університеті. У 1891 р. став одним з фундаторів таємної політичної організації «Братство тарасівців», метою діяльності якої було національне визволення українського народу. Працював лікарем, брав активну участь у громадсько-політичному житті. У 1919 р. був міністром  віросповідань в уряді УНР. Під час перебування Директорії у Кам’янці-Подільському був в. о. Міністра віросповідань, юстиції та охорони здоров’я. Деякий час обіймав посаду міністра охорони здоров’я в уряді УНР в екзилі.

Вулиця Миколи Лисенка

Лисенко Микола Віталійович (1842–1912) — видатний український композитор. У 1858–1859 рр. навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету. У Харкові відбулися прем’єри його опер «Різдвяна ніч» (1883 р.), «Утоплена» (1885 р.) і «Тарас Бульба» (1924 р.). Творча і громадська діяльність М. В. Лисенка мала великий вплив на розвиток української культури. Він став фундатором української класичної музики. На його музику покладена «Молитва за Україну», духовний гімн українського народу («Боже, великий, єдиний, нам Україну храни…») Також з іменем композитора пов’язаний розвиток музичної освіти в Україні.

Вулиця Ігоря Малицького

Малицький Ігор Федорович (1925–2021) — науковець, громадський діяч. Борець з нацизмом, в’язень чотирьох концентраційних нацистських таборів. Упродовж 59 років працював в Українській інженерно-педагогічній академії, де у 1979–1989 рр. завідував кафедрою технології машинобудування. Відмінник освіти України. Був головою Харківської обласної ради борців антинацистського опору. З початком російсько-української війни у 2014 році продемонстрував активну патріотичну позицію, всіляко підтримував українських захисників, виїздив на бойові позиції. Почесний громадянин міста Харкова (2017).

Вулиця Володимира Пасічника

Пасічник Володимир Михайлович (1935–2013) — громадський діяч, освітянин, літератор, публіцист. Випускник Харківського державного університету (1993). Голова харківської організації Народного Руху України за перебудову та Народного Руху України (з 1990 до 2013). Ініціатор і організатор встановлення у Харкові першого в Україні Хреста жертвам Голодомору (1990), Пам’ятного знаку, на честь проголошення Декларації про суверенітет (1990) та Пам’ятного знаку Української Повстанської Армії (1992). 

В’їзд Олександра Плітаса

Плітас Олександр Савич (1896–1958) — лікар, військовий діяч. До 1919 р. навчався у Харківському університеті. Вояк 4-ї Київської Дивізії Армії УНР. Під час Першого зимового походу обіймав посаду дивізійного лікаря. Нагороджений орденом Залізного Хреста. З 1923 р. – в еміграції. 

Вулиця Родини Ковалевських

Ковалевські — відомий з XVII ст. український  козацько-старшинський рід. Значна частина його представників народилася, мешкала у Харкові та на Харківщині, зокрема навчалася у гімназіях та університеті. Тут Ковалевські брали участь у роботі різних благодійних, освітніх та наукових установ. 

Деякі представники:

• Ковалевська Варвара Яківна (?–?) — мати засновника Харківського університету В. Н. Каразіна.
• Ковалевський Єгор Петрович (1809–1868) — мандрівник і письменник. Випускник Харківського університету (1828). Розв’язав тисячолітню географічну загадку, знайшовши витоки річки Ніл. Перший українець, що був нагороджений єгипетським орденом.
• Ковалевський Максим Максимович (1851–1916) — правознавець, соціолог, державний і громадський діяч. Випускник Харківського університету (1872). Автор учення про соціальний розвиток суспільства відповідно до основного соціологічного закону — закону прогресу.
• Ковалевський Андрій Петрович (1895–1969) — історик. Випускник (1922), а з 1948 р. доцент Харківського університету, завідував кафедрою нової історії, а в 1964–1969 рр. — кафедрою середніх віків. Володів більш ніж 20 мовами.
• Та інші. 

Вулиця Сергія Тимошенка

Тимошенко Сергій Прокопович (1881–1950) — архітектор, громадсько-політичний діяч. З початком революції 1917 р. — губернський комісар Харківщини та член Центральної Ради. Голова Слобідської Української Ради (1917) У 1919–1920 рр. — міністр шляхів в урядах УНР. Учасник Другого зимового походу. Спроєктував у Харкові низку будівель, зокрема сучасний Економічний корпус Каразінського університету.

Провулок Йосипа Тимченка

Тимченко Йосип Андрійович (1852–1924) — механік. Навчався у механічних майстернях Харківського університету. Винайшов низку метеорологічних, фізичних і астрономічних приладів (плювіограф, анеморумбограф, пишучий ртутний барометр тощо), деякі з яких неодноразово були відзначені золотими та срібними медалями на світових виставках. Брав участь у створенні першої моделі автоматичної телефонної станції. Розробив скачковий механізм «слимак», принцип дії якого став основою для кінетоскопа – прототипу кінематографічного апарату.

Провулок Леоніда Ушкалова

Ушкалов Леонід Володимирович (1956–2019) — літературознавець. Закінчив Харківський університет (1982). Доктор філологічних наук, професор. Провідний український дослідник життя і доробку Григорія Сковороди. Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди (2007) та Премії НАН України імені Івана Франка за роботу «Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів» (2010).

Вулиця Олени Якуби

Якуба Олена Олександрівна (1929–2002) — соціологиня та філософиня. З 1955 р. працювала в Харківському університеті, де завдяки її наполегливості та активності у 1963 р. була відкрита одна з перших в країні соціологічних лабораторій, у 1980 р. — одна з перших в Україні кафедра соціології, а в 1990 р. – перший в Україні спеціалізований соціологічний факультет. Докторка філософських наук, професорка, завідувала кафедрою соціології. Академік Міжнародної академії наук вищої школи. Заслужений професор ХНУ імені В. Н. Каразіна. Зробила неоціненний внесок у розвиток української соціології у вимірі освіти та науки, теорії та практики.