До дня народження засновника університету: інтерв'ю з першокурсницею, яка походить з роду Василя Каразіна, Олександрою Машкіною

10 лютого 2025 року

«Наша сімʼя асоціюється у мене зі словом Україна», — Олександра Машкіна, першокурсниця, що походить з роду Василя Каразіна.

Студентка нашого університету Олександра Машкіна походить зі знатного роду Василя Назаровича. Її двоюрідна бабуся, Лариса Дешко, написала книгу «Основа. Каразіни», у якій зібрані статті про їхню родину. Вперше було опубліковано понад 100 старовинних світлин з архівів сімей Каразіних, Геращенків, Дешків, Панасюків, Коровиченків. «До сих пір памʼятаю, як ми з сімʼєю відвідували презентацію цієї книги, майже 10 років тому, — згадує Олександра. Кожному члену родини тоді подарували копію видання з нашими фотографіями в кінці. Там усі мої родичі, брати, сестри». Зараз вона на першому курсі, здобуває знання у галузі «Маркетинг». Ми поспілкувалися про історію їхнього роду та дізналися більше про саму Олександру.

Ти напевно з дитинства знала, що будеш вступати до Каразінського?

Це точно був найперший український університет, про який я дізналася. Коли вже підійшов час точно визначатися, я хоч і мала сумніви, але вирішила обрати саме харківський університет, хоч я і з Києва. Мені дуже подобається, що Каразінський достатньо відомий за кордоном. Це доводить його престижність та високий рівень надання освітніх послуг. Я ще точно не знаю, з якою професією повʼяжу своє життя, але мені подобаються тут викладачі. Вони всі приємні люди, і це не може не радувати. Особливо зважаючи на те, що в школі з цим не завжди було ідеально, а в університеті всі тебе розуміють.

А як ти дізналася про своє коріння?

На той момент мені було менше ніж 10 років. Ми приїжджали до родичів, і вони розповідали свої історії. Дотепер памʼятаю колоритну хатинку Лариси Дешко, у старовинному українському стилі, з вишиванками і картинами на стінах. Мені там було дуже затишно. Знаєте, коли мені розповідали історію нашого роду в дитинстві, я не до кінця усе розуміла. Це зараз я вже починаю трошки більше розбиратися, але це не заважає мені все ще дивуватися, як подібне взагалі можливо? Мені дуже цікаво це вивчати, дізнаватися щось нове про свою сімʼю. Тим паче коли мій пращур — така велика персона в нашій країні.

Який він — рід Каразіна? Як би ти його описала?

Моя рідна бабуся, на жаль, вже не жива, але її я дуже добре памʼятаю. Особливо те, як ми разом проводили вихідні. Я бачу в них із Ларисою Дешко певну схожість: такі тендітні, ніжні, у них відчувається простота і скромність. Моя бабуся дуже любила вишивати, була креативною і творчою людиною. У нас взагалі вся сімʼя творча, особисто я полюбляю малювати. Моя сімʼя, якщо ми говоримо про татову лінію, асоціюється з комфортом, навіть зі словом «Україна»! Така рідна, близька до серця. Майже всі вишивають, співають, малюють...

Який найяскравіший спогад з дитинства?

На жаль, дуже добре памʼятаю похорон бабусі. Це той момент, коли ти, навіть дитиною, починаєш задумуватися про життя, ким була ця людина для тебе. День, коли усі родичі забувають про якісь проблемні моменти, і знову почувають себе сімʼєю.

Як ти оцінюєш роль Василя Каразіна в історії України?

Хоч я і не займалася конкретним вивченням його особистості, але переоцінити його внесок точно не можна. Адже він величезний! І наш Каразінський як головна спадщина — тому підтвердження. Наш університет дуже знатний, він має гарну репутацію в Європі та продовжує ставити вищу і вищу планку.

Чи відчуваєш ти якусь відповідальність за збереження імені свого пращура?

Насправді, ні. Я думаю, це залежить не від мене, і його досягнення говорять самі за себе. Але звісно мені приємно навчатися саме тут, адже Василь Назарович, хоч і жив давно, все-таки рідна мені по крові людина.

Чого б побажала університету в майбутньому?

Продовжувати й надалі процвітати. Щоб коли іноземець питав, де ти навчаєшся, то реакція на відповідь «в Каразіна» була такою самою, як і на Гарвард і Оксфорд!

Яке твоє головне життєве правило?

Завжди посміхатися, сприймати все легко і з гумором. Так краще жити, ніж коли налаштовуєшся на негатив. Треба сприймати все як цікавий досвід та йти далі.