130 років від дня народження всесвітньовідомого астронома, ректора Каразінського університету, академіка Миколи Барабашова

30 березня 2024 року

Про діяльність видатного науковця, академіка Миколи Барабашова відомо не лише в Україні, а й далеко за її межами. Микола Павлович присвятив своє життя вивченню тіл Сонячної системи, був одним з основоположників по суті нової науки планетології та провадив вивчення Місяця і планет у період початку космічної ери людства.

Народився Микола Барабашов у Харкові 30 березня 1894 року в інтелігентній родині. Хлопчик любив класичну музику і сам грав на скрипці, старанно навчався та багато читав. Астрономія захопила його уяву ще в дитячі роки. У 15 років він уже публікував свої спостереження сонячних плям, Венери, Марса.

Після закінчення гімназії Микола Павлович став студентом Тартуського університету (Естонія). Клімат у Прибалтиці виявився непридатним для юнака, і незабаром він повернувся в рідне місто, оскільки у нього знайшли небезпечну хворобу — туберкульоз легень.

У 1914 році Микола Павлович розпочав навчання у Каразінському університеті. Й з того часу вся його діяльність як науковця, педагога, популяризатора науки та громадського діяча була пов’язана з університетом, кафедрою астрономії й Астрономічною обсерваторією.

У 1930 році Миколу Павловича призначили директором Астрономічної обсерваторії університету. Наукові проблеми, які доводилося вирішувати Барабашову, були найрізноманітнішими, а його дослідження принесли популярність молодому науковцю. Й аж у 75 років він пережив рідкісну для астронома радість: підтвердження космічними станціями його висновків, зроблених біля телескопа, про будову місячної поверхні.

У 1933 році науковець став завідувати кафедрою астрономії Каразінського університету, а у 1936 році йому без захисту дисертації за сукупністю опублікованих наукових праць надали науковий ступінь доктора фізико-математичних наук.

У важкі післявоєнні 1943–1945 роки він був ректором Каразінського університету. У той час потрібно було відновлювати будівлю університету і зруйновану наукову базу Астрономічної обсерваторії. Робота велася величезна, але у травні 1945 року Миколі Павловичу довелося залишити посаду ректора через загострення хвороби.

Його талант був багатогранним: він був не лише видатним науковцем і організатором науки, а й великим педагогом. Понад 50 років він читав лекції на кафедрі астрономії Каразінського університету та інших ЗВО міста, а також для масової аудиторії.

Помер 29 квітня 1971 року у віці 77 років. Хвороба легень переслідувала його все життя, але попри це він працював удома у своєму кабінеті до останніх днів. Це дійсно яскравий приклад служіння та відданості науці.

Заслуги вченого перед вітчизняною наукою і вищою школою оцінені належним чином. Зокрема, його ім’ям названо малу планету № 2883, на Марсі у північній півкулі є кратер Барабашов. Загалом в Сонячній системі понад 40 об’єктів (кратери на Місяці, Марсі та Венері, малі планети) отримали імена астрономів Каразінського університету — вчителів Миколи Павловича та багатьох його учнів. Його ім’ям названі вулиця і станція метрополітену в Харкові.

Дослідження в галузі фізики Місяця і планет принесли широку популярність не лише Миколі Барабашову, а й Харківській астрономічній обсерваторії. Створена Миколою Павловичем Барабашовим Харківська планетна школа продовжує активно провадити свої дослідження, примножуючи славні традиції свого Вчителя. Це вияв глибокої шани світлій пам’яті науковця, для якого вивчення тіл Сонячної системи було сенсом усього його життя.

За спогадами професора Дмитра Лупішка, засновника харківської астероїдної наукової школи, учня академіка Миколи Барабашова