Народився в Харкові. Закінчив школу фабрично-заводського навчання. Трудову діяльність розпочав робітником взуттєвої фабрики імені Профінтерна. У 1930 році вступив на хімічний факультет Харківського інституту народної освіти, який закінчив у 1935 році. З 1935 року навчався в аспірантурі інституту хімії при Харківському державному університеті. З 1936 року працював асистентом Харківського хіміко-технологічного інституту.

У 1938 році став асистентом Харківського інституту радянської торгівлі, з 1939 року — старшим викладачем Інтендантської академії Червоної Армії. У червні 1941 року захистив кандидатську дисертацію. Був учасником Великої Вітчизняної війни (інженер-майором Радянської Армії). Нагороджений орденом Червоної Зірки та іншими бойовими нагородами. У 1945 році брав участь у роботі Надзвичайної державної комісії з розслідування німецько-фашистських злочинів у концтаборі Освенцим.

З 1945 року був доцентом Харківського хіміко-технологічного інституту та Харківського політехнічного інституту. З 1953 року працював у Харківському університеті (до 1959 року завідував кафедрою технічної хімії).

У 1959 році захистив докторську дисертацію. У 1956–1960 роках перебував на посаді проректора з наукової роботи Харківського державного університету, а з 1960 до 1966 року був ректором університету. З 1959 року завідував кафедрою органічної хімії Харківського державного університету.

Володимир Федорович Лаврушин — автор понад 400 наукових праць. Під його науковим керівництвом захищено близько 50 кандидатських дисертацій. У 1979 році йому надано почесне звання «Заслужений діяч науки УРСР». Був нагороджений орденом Леніна (1961 рік), орденом «Знак Пошани» (1953 рік). У 1966 році йому присуджено почесний ступінь доктора Манчестерського університету (Англія). Упродовж 1969–1974 років був головою Харківського обласного комітету захисту миру.